До виборів Президента України залишилося менше місяця і на політичній арені стрімко розгортаються події. Бажаючих очолити державу цього року виявилося як ніколи багато — 44 зареєстрованих кандидата. Як пояснюють політтехнологи, така кількість обумовлюється як спробою розмити голоси, аби рейтинги лідерів (що за великим рахунком значно програють їх антирейтингам) не виглядали геть ганебно, а розділялися між маловідомими політиками. Присутня й протилежна мета: зібрати прихильність виборців, аби потім «подарувати» її більш амбіційним, «перспективним» або «прохідним», відмовившись далі брати участь у перегонах, адже як відомо, значна частина електорату голосує за того чи іншого кандидата, лише якщо бачить в ньому переможця.
Голоси «подаровані» просто так не перетікають
«З великими амбіціями» виявився, так званий, «єдиний кандидат від демократичних сил» Анатолій Гриценко. Нещодавно на користь Гриценка зняв свою кандидатуру «малоамбітний» міський голова Львова Андрій Садовий. Він закликав підтримати «єдиного демократичного кандидата» — як стверджує сам, без відома останнього. Це сталося після робочого візиту очільника Львова до Дніпра. Варто зауважити, що на одну з призначених зустрічей з дніпрянами Андрій Садовий запізнився на цілу годину. Можна припустити, що кандидат мав позапланову зустріч з місцевою елітою, яка підозрюється у зв'язках з Анатолієм Гриценко.
Щоправда пізніше, під час кави з журналістами міський голова Львова запевнив, що не збирається об'єднуватись з Анатолієм Гриценком, адже посада президента одна і обійняти її збирається саме він. До того ж Андрій Садовий заявив, що 13 років протистоїть спокусам в політиці місцевого рівня, працюючи мером Львова, і так само утримається на посту голови держави, адже його незалежність йому вартує найбільше.
Втім, щойно повернушись до Львова, наступного ж дня, Садовий свою кандидатуру в президенти відкликав.
Таке рішення Андрія Садового, з одного боку, виглядає цілком зваженим і раціональним: лідер парламентської партії не може не йти на вибори Президента у рік, коли попереду вибори до Верховної Ради, але і «топити партію», показуючи власний рейтинг на рівні 2-3%, також не можна.
Громадяни не забули про «Самопоміч»: за соціологічними дослідженнями, близько 3% респондентів були готові підтримати партію на парламентських виборах. Очевидно, що лідеру «Самопомочі» необхідно було вдаватися до радикальних дій, аби подолати п'ятивідсотковий бар'єр і протягнути бодай частину однопартійців до Верховної Ради.
Тож здаються виправданими прогнози політика щодо своїх шансів на президентських виборах і зроблена ставка на парламентські.
З іншого боку, більшість прихильників львів'янина неоднозначно сприйняли рішення припинити участь у президентських перегонах і не мають намір підтримувати Анатолія Гриценка, адже, за деякими джерелами, політик не гребує заручитися підтримкою людей із сумнівною репутацією -Геннадія Корбана і Михайла Бродського.
Андрію Садовому у прямому ефірі поставили питання про його ставлення до, нібито, співпраці Гриценка з вищезгаданими персонажами. На що львів'янин відхрестився і порадив спитати про це самого Гриценка.
Це логічно, але як показує останнє дослідження СГ «Рейтинг» виборці Садового просто так, за бажанням кандидата в Президенти, що першим (!) почав задкувати, строєм за Гриценком не підуть. У дослідженні респонденти відповідали на питання, «за кого Ви проголосуєте, якщо кандидат, якого Ви підтримуєте, не буде брати участі у виборах?».
Серед тих, хто мав намір голосувати за Садового, 6,8% обрали Володимира Зеленського, 6,6% — Юлію Тимошенко, 4% Петра Порошенка.
Тож прихильники Садового скоріше підтримають Тимошенко або Зеленського, ніж колишнього полковника. Надто вже значні відмінності в моральних і політичних портретах львівського мера і екс-міністра оборони.
Та що казати, якщо у власній партії такий «подарунок конкуренту» позитивно сприйняли далеко не всі.
Хто з чим бореться і чиїми руками?
Користуючись порадою Андрія Садового, нам би теж хотілося поцікавитись у Анатолія Гриценка: як це, проголошуючи прогресивні й високоморальні гасла, при цьому не гребувати сумнівними, аби не сказати брудними, зв'язками?
На підтвердження інформації про ці зв'язки, на Всеукраїнському з'їзді партії «Сила людей» відомий у Дніпрі громадський діяч і член партії Вадим Шебанов наголосив, що Корбан є бенефеціаром в області з формування команди Гриценка.
Лідер партії «Громадянська позиція» на посаді президента збирається побороти олігархію і притягнути олігархів до відповідальності за своє незаконне збагачення. Та чи можливо боротися з олігархією і водночас фінансуватися у Дніпрі та області місцевим олігархом?
У своїй передвиборчій компанії колишній полковник Гриценко підкреслює, що має намір побороти корупцію в країні. Та чи можливо це втілити, співпрацюючи з фігурантами корупційних схем у Дніпрі, підозрюваними у розкраданні бюджетних коштів, як наприклад на ремонті Центрального мосту та ремонтах дороги й тротуарів на вулиці Курчатова?
Анатолія Гриценка поспішили оголосити «єдиним кандидатом від демократичних сил» — зокрема той-таки Садовий у своєму виступі щодо зняття власної кандидатури. Новий президент Гриценко, на думку багатьох романтичних виборців, особливо читачів «Дзеркала тижня», має побудувати державу справедливості і чесної демократії. Але питання: яка демократія можлива у кандидата, спонсорами якого є вихідці з жорстких корпоративних війн? Геннадій Корбан відомий своїм жорстким керівництвом у всіх підконтрольних йому проектах. Чи не йде це у розріз із проголошеними гаслами? Адже диктатура і демократія неможливі в одній команді.
Чи потрібен западникам-ідеалістам «вічний непрохідний»
Варто зауважити, що можливість співпрацювати Садовому і Гриценку була проголошена у публічному просторі ще до початку реєстрації кандидатів у ЦВК. Проте домовитися кандидати не могли. Не дивлячись на спроби об'єднати зусилля з боку Анатолія Гриценко, львів'янин впевнено розпочав передвиборчу кампанію, яка мала дещо знущальний характер щодо колишнього полковника. Лідера «Самопомочі» підтримала партія «ДемАльянс», і Андрій Садовий був не проти, щоб лідер «Громадянської позиції» підтримав уже його на виборах президента. Паралельно була запущена рекламна кампанія з написом «Наступний», яка схожа на насмішку над слоганом Анатолія Гриценко на виборах 2010 року: «Перший непрохідний».
Підбиваючи підсумки діяльності кандидатів, про Андрія Садового можна сказати, що він послідовний, відносно «чистий» і доволі європейський політик, який говорить і хоче спиратися на освічену молодь, середній клас — людей, які хочуть бути керманичами власної долі у власній країні. Гриценко ж — доволі і традиційно «програшний».
Ця виборча гонка – не перша в житті Анатолія Гриценка. Балотуючись вже втретє, у своїх передвиборчих програмах екс-міністр оборони проявляє традиційну для українських топ-політиків непослідовність, ганяючись за популярними темами.
Наприклад, погляд на зовнішню політику в Анатолія Гриценка вкрай нестабільний. У 2010-му році він обіцяв утриматися від вступу до будь-яких військово-політичних союзів. Мовляв, заради об'єднання народу. Щодо відносин України з Євросоюзом у Гриценка також була цілком різка позиція. Він обіцяв ввести візовий режим із європейськими країнами, якщо ті не відкриють кордони українцям. Проте вже за 4 роки Анатолій Степанович позицію пом'якшив. У 2014-му Гриценко і його партія закликали забезпечити вихід на стандарти, необхідні для вступу України до НАТО та Євросоюзу. Анатолій Гриценко вважав за необхідне встановити союзницькі відносини із Сполученими Штатами та Великою Британією. Натомість у передвиборчій програмі цього року взагалі жодної згадки про геополітичний курс країни.
У 2010 році Гриценко хотів злити воєдино посади президента і прем'єр-міністра. Мотивував це тим, що президент має самостійно виконувати власні обіцянки. Цього року навпаки – підтримує послаблення позицій президента і пропонує ухвалити закон про імпічмент.
і таких прикладів безліч — курс кандидата Гриценка хоч і не можна назвати відверто популістичним, втім, гасла проголошуються «на потребу часу».
Панове демократи, ви за принципи чи за перемогу?
Деякі джерела пророкували об'єднання Гриценка, Садового і Вакарчука з одночасною підтримкою «єдиного кандидата» одразу кількома як парламентськими так і позапарламентськими партіями. Зокрема, народний депутат Мустафа Найєм навіть закликав політичних лідерів сісти за стіл переговорів.
«Для мене є три кандидати, які мають об'єднати свої зусилля: пан Гриценко має найбільший рейтинг. Є Андрій Садовий, який точно дивиться наш форум, спостерігає. Так само, як спостерігає кандидат, якого ми очікуємо, але не знаємо піде він чи не піде – пан Вакарчук… Я закликаю всіх трьох кандидатів сісти за стіл переговорів і об'єднатися – дайте нам шанс вибрати одного», – заявив ще у січні під час висування Гриценка народний депутат Мустафа Найєм.
Цю думку підтримали присутні на з'їзді Гриценка колеги Найєма — депутати з позафракційної групи «Єврооптимісти» Світлана Заліщук, Сергій Лещенко, Наталія Кацер-Бучковська, екс-міністр фінансів Олександр Данилюк та громадський активіст Віталій Шабунін.
Пізніше В'ячеслав Вакарчук прийняв рішення не висуватися на пост президента, проте досі так і не підтримав жодного з кандидатів.
Але нині виникає питання до народного депутата Мустафи Найєма та його колег: панове європейські політики і реформатори! Ви вийшли з БПП, бо не згодні терпіти корупцію і олігархів. Як же Ви тепер підтримуєте Гриценка, який користується послугами олігарха Корбана, що наживається на комунальній сфері Дніпра, паралельно, руками свого партнера Філатова, підтримуючи чинного Президента, якого Ви називаєте олігархом і корупціонером?
Ще більше питання до прогресивної, демократичної (навіть у назві) партії «Демократичний альянс», що сповідує європейські цінності й прозорість політичного процесу. Ще два місяці тому частина з вас підтримала Гриценка, як «прохідного борця з олігархатом», частина — Андрія Садового, який точно підпадає під поняття «демократичної опозиції». Сьогодні другий «злився на користь першого». При цьому навіть у своїй партії не надто розуміють: яким чином «Самопоміч» зможе впливати на рішення і призначення можливого Президента Гриценка, якщо за ним стоять такі люди, як Корбан?
Ще більше питань до демальянсівців має виникати остання витівка спонсорів Гриценка в Дніпрі. Роздратована постійними викривальними розслідуваннями корупційних оборудок команди Корбана-Філатова, які озвучує голова обласної організації Демальянсу Артем Романюков, дніпровська «правляча еліта» влаштувала справжнє політичне цькування останнього. Днями на центральній площі міста (яка як і всі оточуючі ТРЦ належать «правильним людям») поруч з агітаційною палаткою Анатолія Гриценка з'явилася інша, де місцеві маргінали «викривають» найбільш впізнаваного в області демальянсівця в продажності й «розкачуванні будки».
«Сила людей», наприклад, нещодавно обмежилась напівкроком: власного кандидата Дмитра Гнапа, який випадково поплутав власну кишеню з благодійними внесками взяли і відкликали. А от підтримувати Гриценка, до якого згаданий Гнап, знаючи, що його знімуть, різко запалав довірою і підтримкою, не наважились — навіщо молодій партії бруднитися вже на старті?
Здається, багатьом правдивим демократам у найближчий час просто доведеться визначитись: вони таки за демократію, відкритість і європейські правила гри — тобто ЗАКОН, чи за примарний шанс пройти в другий тур «свого» кандидата, закриваючи очі на корупцію, брудні політичні «договорняки», відкати, «рішалово» і решту методів 90-х тобто ПОНЯТТЯ. І вирішувати швидко і публічно — поки не вмазались остаточно.
