Палац Грохольських в селищі міського типу Вороновиця на Вінниччині (1770-ті рр.) — цікавий об'єкт для «культурно-антропологічних досліджень» сьогодення.
- Його вперто іменують палацом «Грохольських-Можайських», хоча останні ніяк не доклалися до архітектурного образу цього об'єкту, а лише волею випадку стали його власниками.
Звісно, нікому геть не цікаві ані учасник Листопадового повстання 1830–31 рр. Адольф Грохольський. Ані учасник Січневого повстання 1863-1864 рр. Людгард Грохольський, в якого цей маєток, де-факто, конфіскували.
Це сприймається як «чужа історія», яка сучасних українців ніяк не обходить. А от вологодські Можайські, яким вдалося «дешево прибарахлиться» на Поділлі (в грудні 1865 року було запроваджено заборону продавати маєтки полякам-католикам) — це «своє, рідне». Власне, оцього всього й прагнув російський імперіалізм (бездумного русофільства та відчуженого ставлення українців до польської боротьби за свободу). Як бачимо, результату досягнуто навіть кращого, аніж можна було сподіватися.
2. Фасади та інтер'єри палацу відремонтовані на кошти Європейського Союзу, але його внутрішнє наповнення – безпрецедентне по концентрації просто гротескної «ностальгії за СРСР». В експозиціях «музею авіації та космонавтики України», що функціонує в цих стінах — не просто тиражується вигадка про «перший в світі літак Можайського», але й пропагується ряд інших казок сталінських часів, з яких сміються навіть в сучасній Росії.
- Таблички на фасаді палацу повідомляють, що в «цьому будинку жив російський винахідник першого в світі літака», а також, що гроші на ремонт виділили в рамках проекту ЄС «Туризм-запорука динамічного сціально-економічного розвитку сільських громад»
Наприклад – там можна «ознайомитися» з версію, що не лише перший літак, але й перший політ на повітряній кулі – заслуга «русского человека». Історію про те, що братів Монгольф'є більш ніж на півстоліття випередив рязанський дячок Крякутной знечів'я вигадав ще на початку ХІХ ст. відомий фальсифікатор Олександр Сулакадзев. Її «відкопали» та «популяризували» в наприкінці 1940-х, однак з часом (в 1970-х-1980-х) від настільки грубої містифікації не те щоб відмовились, але «вивели за дужки» офіційних радянських екскурсів з історії повітроплавання.
А от в вороновицькому музеї цей «факт» гордо представлений в експозиції.
- Стенд, присвячений попередникам Можайського — вигаданим російським повітроплавцям ХVI-XVIII ст.
Після такого вже навіть немає сенсу щось писати про інші приклади ядучого «совкізму» в цьому «культурно-просвітницькому» закладі. Та ще й виконаного на мистецькому та науковому рівні провінційного гуртка художньої самодіяльності.
Показово, що «бонусним» залом в «авіаційному» музеї є кімната, присвячена місцевому кобзарю. Вона наповнена опудалами та статуетками мавп, орлів, гігантських метеликів та радянською сувенірною продукцією. Саме так мав би виглядати музей космонавтики у випадку, якщо б його створили де-небудь у Папуа-Новій Гвінеї (
- Один з стендів «музею кобзаря» в «музеї авіації»
3. Культ Олександра Можайського (а його роль в історії повітроплавання не набагато більша, аніж у «Крякутного») поширюється далеко за межі палацу. Можливо, що сільський шинок «Можайський» — це вдала ідея (якщо бачити в цьому іронічний підтекст, якого, насправді власники закладу не закладали).
- Олександр Можайський та його «літак». Чи так він виглядав, чи був взагалі побудований, чи випробовувався — достаменно не відомо. Навіть якщо сприйняти цю пізнішу «реконструкцію» за чисту монету, літальний апарат з такими параметрами відірватись від землі не міг.
Але от пафосні розповіді вороновицьким дітям про те, як їхні предки допомагали «баріну» штовхати чи тягнути на волах «перший літак» – це вже фантасмагорія, яка затьмарює навіть творчість Віктора Пелєвіна. У одному з романів якого ("Лампа Мафусаила или Крайняя битва чекистов с масонами") є глава "Самолет Можайського".
- Одна з версій обкладинки роману В. Пелєвіна
В ній описано, як група фсбшників-"прошлонавтов" відправляється на машині часу у минуле, щоб допомогти алкоголіку Можайському (однофамільцю реального винахідника, чи радше – "експериментатора") стати першим підкорювачем повітряної стихії. Мета спецоперації – "переписати історію" і цим остаточно "втерти носа" американцям в сьогоденні...
Втім, ця проблема далеко не локальна. Просто неймовірний "вінегрет" з історичних уявлень, щедро окроплений радянською "газованою водичкою з сиропом за 3 копійки" можна було спостерігати навіть під час святкувань Дня Незалежності у столиці.
Вороновицький палац, у цьому контексті, може бути своєрідною "метафорою" того, що відбувається з сучасною Україною. Вона не проти за європейські/західні гроші "підрихтувати" свій "інтерфейс", але опиратиметься спробам "впорядкувати" його внутрішнє наповнення та стійко чіплятиметься за радянські міфи та практики. Хоча готова нарядити їх (ці практики і смисли) у вишиванки та брилі.
Втім, у загальнодержавному масштабі ми далекі навіть від завершення стадії "косметичного ремонту фасаду"…
