Глибинна (і чи не єдина) сутність ідеї «русского міра» полягає в перетворенні максимально можливих територіальних просторів і обсягів «людського матеріалу» в «царство грязи и насилия».
Проте мало хто з її адептів чесно про це каже. Важко, зокрема, очікувати, що «патріарх» Гундяєв та «цар» Путін будуть такими відвертими і відмовляться від камуфлювання патологічності всього того, за що вони борються/втілюють в життя.
Але є серед «рускомірців» та «імперців» персонажі, які не вважають за потрібне якось там особливо соромитись чи приховувати свої прагнення. Це один з підвидів блазнів, яким дозволено не зважати на етикет та умовності.
Покоління, чия юність припала на останні роки совка, пам'ятає групу «Бахыт-компот». Поетичні вправи «куртуазного маньериста», як він сам себе називав, Вадима Степанцова, тоді зосереджувались на «пьяных-помятых пионервожатых». Пізніше автора зацікавили проблеми гомо-національних відносин «чурок и скинхедов». Наступним етапом в творчості, після тривалого лікування митця в психіатричних та наркологічних клініках, стала тема педофілії та сексу на кладовищах.
Для панка розпад особистості та самодеструкція — ніби «в межах норми». Наступний логічний етап — суїцид.
Але Степанцов в якийсь момент зупинився, не захотів «жити швидко — померти молодим». З 2014-го року у нього наступив період метаморфози в «поэта-гражданина» (чи я вже навіть не знаю, як це назвати).
Причому з впевненою претензією на «візіонерство».
Наприклад, до «букету» різноманітних сексуальних та політичних девіацій (типу пісеньок-поздоровлень «День рожденья Гитлера») додались некро-садистичні «рефлексії» про те, що «Крым сегодня отдал нам Бог, потому что Бог ушёл из Украины» (з закликами відрізати геніталії «бандеровцам»).
Ну і «антимайданство», хворобливі українофобські ескапади ("Обменяйте нацбаты на еду/ Сала шмат и кусок паляницы/ Не стрелять им больше в Орду, Русской крови уже не напиться!"), вступ до "Союза писателей ДНР", виступи перед "ополчєнцами" і т.п.
При всьому цьому, він не приховує достатньо критичного ставлення до путінського режиму ("я прекрасно вижу, из чего состоит ткань нынешней власти, мне это гадко, порою хочется глаза закрыть и не думать. Они как саранча, все эти структуры властные, жрут и жрут"). Але є його щирим адептом з трьох причин: "в России иначе невозможно", "оппозиция еще хуже" і, головне: "сохранено и расширяется государство российское".
Апофеозом всього цього є пісня "Империя", в рефрені якої визнання — "я люблю тебя Империя, царство грязи и насилия".
Побраталась Русь с ордынцами
Получилась эсэсэрия
Я люблю тебя империя
Я люблю тебя империя
Судьбы нас младили общие
Слитным хором петь заставили
Пели мы , а руки отчие
Били нас и раком ставили
Были радостные звери мы
Стали скользкие рептилии
Я люблю тебя империя
Царство грязи и насилия
Сам Степанцов стверджує, що написав цей текст ще ледь не наприкінці 1980-х. Але відомою і популярною пісня стала лише 10-12 років тому. Коли "маньєрист" заспівав її на концерті в Москві, а відповідний кліп (з усіма необхідними вставками- стимуляторами "величия и гордости" — Толстой, ідустріалізація, ракеты, Гагарін, салют на 9 мая) показали на федеральних каналах.
Це щирий "камін аут". Для щастя ("бахыт", казахською, "щастя") "русскому человеку" потрібно небагато: відчуття причетності до хтонічної і руйнівної сили, усвідомлення, що їхнє "царство" невпинно розширюється.
Ціна не має значення.
І що важливо — йдеться не тільки про тих, кого вони завойовують/підкоряють. Абсолютно плювати й на те, в що ці зусилля обходяться самим росіянам... Це вже замашка на біблійний масштаб (Народ Гога і Магога). І це дійсно подібне до "логіки дій" сарани.
Медицина тут безсила...
Не знаю, чи виступатиме Степанцов 30 вересня на мітингу у Москві, на якому росіянам "вколють" чергову дозу "величия". Втім, хвороба знаходиться на такій стадії, що виконувати пафосні балади про імперію (из гамна и палок) вже пізно. Хіба, разом з Путіним можна спробувати надихнути публіку піснею "Бахыт-компота" "Атомная бомба" ("Атомная бомба — какой кайф! Атомная бомба — всем хана! Атомная бомба - так вам и надо!!!").
