У Європі ХVIII-го століття народжені поза шлюбом нащадки монархів грали дещо меншу роль, аніж в фентезійній сазі «Гра престолів». Найчастіше – менш зовнішньо ефектну та помітну. Більшість з них «загубилися» на сторінках історії. Мало хто зміг «вийти на перший план». Попри те, що мали непогані стартові можливості і не були обділені милостями від своїх батьків.
Мабуть найунікальніший з них — граф Фрідріх Август Рутовський (1702-1764). Його батьком був курфюрст Саксонії та король Польщі Август Сильний (1670-1733). А матір'ю – туркеня Фатіма Каріман (в хрещені – Марія Аврора), яка ще дитиною потрапила до німецького полону.
Обставини цієї «недобровільної міграції» не до кінця зрозумілі. В одних джерелах йдеться про те, що Фатіма була серед тих, кого захопили під час вікопомної битви під Віднем 1683 року. Інші свідчать, що це сталося пізніше і було наслідком дещо пізнішої сутички періоду «Великої турецької війни» (так називають серію збройних конфліктів у 1683—1699 роках між Османською імперією та європейськими державами, об'єднаними у «Священну лігу»).
У будь-якому випадку сама можливість такої «комбінації генів» у майбутнього графа і фельдмаршала виникла в результаті, сказати б – загострення у протистоянні цивілізацій :-). А сам він став такою собі «дзеркальною проекцією» до турецьких султанів, яких народжували полонянки-християнки з гарему в Топкапи.
Зараз Рутовський наводиться як чи не найбільш ранній приклад особи турецького походження, яка зіграла роль в німецькій історії. Хоча, зрозуміло, що він усвідомлював себе турком не більше, аніж брав до уваги походження матері син наложниці з України султан Мегмед IV (1642-1693) (підданою якого й була Фатіма Каріман до свого полону).
Саксонський курфюст мало чим поступався східним правителям в «матримональному» плані. Марія Аврора була лише однією з дуже багатьох його коханок. І до формального визнання її дітей дійшло далеко не одразу. Лише у 1724 році Август офіційно визнав сина та надав йому спеціально «сконструйований» графський титул (від Rauten (ромб) – фігура на саксонському гербі).
«Граф Ромбовський» зробив непогану військову (дослужився до фельдмаршала) та адміністративну (губернатор столичного Дрездена) кар'єру. Окрім кількох «внутрішньоєвропєйських» конфліктів йому довелося брати участь і в австро-турецькій війні 1737-1739 років, де він продемонстрував особливу особисту хоробрість.
Втім, попри високі відзнаки і звання, граф не став насправді видатним полководцем, а фінал його діяльності на цій ниві був, швидше, провальним. Очолювана ним, під час Семилітньої війни 1756-1763 років, армія Саксонії, була змушена капітулювати. Сам він склав всі військові та адміністративні повноваження і решту життя провів як приватна особа.
Про згадані деталі біографії бастарда польського короля і саксонського герцога відомо лише тим, хто глибше цікавиться цим періодом. Один з дуже багатьох генералів епохи, не більше.
Натомість одна є справа, до якої він був причетний, що опосередковано робить Фрідріха Августа Рутовського фігурою, значимою для історії Європи.
Саме цей бастард заснував першу саксонську масонську ложу. Початково вона називалась ложею «Трьох білих орлів» – і тут була прихована алюзія до польського ордену Білого Орла, кавалером якого став Рутовський одразу після свого визнання нащадком династії Віттенів. Будинок для масонських зібрань знаходився поблизу резиденції правителів Саксонії.
Саме ця ложа замовила у 1785 році німецькому поету та історику Фрідріху Шиллеру написання знаменитої «Оду до свободи», в якій оспівується ідеали рівності та братерства всіх людей, незалежно від походження.
Бозна, наскільки щиро в такого роду ідеали міг би вірити син турецької полонянки, граф, фельдмаршал і Великий магістр Рутовський. Але він не дожив до того часу, коли це почали намагатись втілювати в життя. У тому числі – й руйнуючи станові перегородки, урівнюючи людей «шляхетного» й «нешляхетного» походження.
У 1793-му році Шиллер переробив текст, замінивши слово «свобода» на «радість».
Радість п'ють усі істоти
З груді матері-землі,
Ті солодкії щедроти
Мають всі — і добрі, й злі.
(переклад М. Лукаша)
Людвіг ван Бетховен написав до неї музику вже як для «Оди до радості».
Тепер ця мелодія (але не слова Шиллера) є гімном Європейського союзу. Як сказано на офіційному сайті ЄС «поема „Ода до радості“ виражає ідеалістичне видіння Шиллера про те, що всі люди стали братами – ідеал, що його поділяв Бетховен».
- «Ода до радості» у виконанні турецького оркестру. Туреччина має найтривалішу на континенті історію «євроінгеграційних» устремлінь, які тривають уже понад півстоліття.
