Життя королівської родини Великобританії давно стало реаліті-шоу, в перегляд якого втягнуто аудиторію, кратно більшу, аніж в світі налічується підданих Британської корони.

Лише на перший погляд різного роду скандали завдають серйозної шкоди самому інституту монархії. Насправді, широка публіка дуже любить розповіді про таємниці королівського двору. Інформація про них «гарно продається», причому одні і ті самі події можуть бути по-різному «адаптовані» для різних цільових аудиторій. Найяскравіший приклад – дуже неоднозначна історія принцеси Діани Уельської, яку піарники та маркетологи вклали в кілька яскравих «упаковок» (умовно – «для романтичних тінейджерів», «для домогосподарок», «для феміністок» etc.). І всі версії разом, і кожна зокрема мали комерційний успіх.

При цьому варто зауважити, що історія правлячого дому Британії – дуже довготривала та гарно задокументована. А отже, для більшості з того, що в ньому відбувається нині можна знайти виразні історичні паралелі.

Наприклад – Меган Маркл вже не перша американка неаристократичного походження, яка спровокувала кризу у Віндзорській династії. Заради одруження з Волліс Сімпсон (1896-1986) дядько нинішньої королеви, Едуард VIII зрікся, у грудні 1936 року, трону.

Не унікальним є й типаж «бунтівника-руйнівника правил», в рамках якого зараз намагається самореалізуватися принц Гаррі. Власне, пожалувавши на весілля цьому королівському онукові та його дружині титул герцога та герцогині Сассекських Єлизавета ІІ прозоро натякнула на це.

Адже перший з герцогів Сассекських (титул був створений спеціально для нього у 1801 році), Август Фридерик (син короля Георга ІІІ) (1773-1843) відомий тим, що двічі одружувався без дозволу (спочатку — батька, потім — брата-короля).

Окрім синівської непокори, він також виявив нехтування міжконфесійним (між католиками та протестантами) бар'єром. Його перша дружина, Августа Мюррей, була католичкою, а свої обітниці перед Богом молодята таємно склали в Римі. Зрозуміло, що коли про це довідались в Лондоні шлюб було, королівським розпорядженням, анульовано.

Агуст Фридерик довго опирався цьому, проте, зрештою, змушений був змиритись і розлучитися з дружиною.

Двоє дітей з цього союзу (другий шлюб був бездітний), не успадкували батьківського титулу і він залишався «вакантним» з 1843 по 2018 рік. Коли його й передали принцу Гаррі, який став всього другим носієм за 217 років. Але діти якого також, найвірогідніше, не матимуть права тутулуватись герцогами Сассекськими.

Втім, в цій історії може бути багато «повторів» іншого рівня.

Адже своє (хай і доволі скромне) місце в історії передостанній герцог Сассекський здобув завдяки тому, що проявив себе як послідовний борець проти рабства та дискримінації інакомислячих. Самостійність і незалежність Август Фридерик проявляв не лише у матримоніальних питаннях, але й під час обговорення важливих проблем країни в палаті лордів. Відома навіть карикатура на нього, де його названо «чемпіоном з протестів».

604624cdb94ce.jpg

Маючи репутацію enfant terrible королівської родини, герцог зумів зберегти досить тісні контакти з двором. Зокрема, свого дивакуватого дядька любила королева Вікторія, навіть призначивши його (у 1842 році) управителем Віндзорського замку.

У наступних серіях цього довготривалого «серіалу» ми побачимо, чи вдасться принцу Гаррі відновити взаємини зі своєю родиною. І наскільки він в принципі готовий до «самостійного одиночного плавання». На підставі останнього інтерв'ю герцогів Сассекських Опрі Вінфрі важко зробити однозначні висновки про подальше розгортання подій. (Роз)сказано було більше, аніж то допускають британські стандарти, але менше, аніж передбачають американські:-) Втім, життя ще може внести у можливі сценарії багато правок…

P.S. Набір «матриць» для скандалів у королівських родинах так само вичерпний, як і кількість сюжетів у світовій літературі. Можна, звісно, сперечатися скільки ж їх насправді — 4 (як вважав Борхес), 12, чи навіть 36.

Але для кожної історії досить легко знаходиться «прототип». Фінал, звісно, не обов'язково повториться на 100%, оскільки нам показують «гібридизоване» кіно, а глядач має бути заінтригованим до останньої хвилини :-)

Якщо вже йдеться про Британію, то можна взяти за основу версію Крістофера Букера ("The Seven Basic Plots: Why We Tell Stories"), який доводить що базових сюжетів всього сім: "Перемога над чудовиськом" (зараз в ролі монстра має виступити заскорузлий інститут спадкової монархії), "З грязі у князі" (без коментарів, як варіант — можна назвати Меган Маркл "Попелюшкою"), "Пригода" (боротьба за не досить чітко описану і усвідомлену мету), "Подорож і повернення" (з США до Британії та назад, з перспективою подальших "одіссей"), "Комедія" (хаос різноманітних подій — інтерв'ю одне з них — зі сподіванням на щасливий кінець), "Трагедія" (те саме, що й комедія, але без хеппі-енду) та "Відродження" (герой перебуває під владою злих сил, але стається чудо і він повертається до свого початкового єства):-).