Знання про минуле – завжди «реконструкція», яка формується під впливом кон'юнктури сьогодення. Так само як і спорту, шоу-бізнесу, мистецтва etc. не буває «історії поза політикою». Навіть якщо історик щиро прагне бути об'єктивним і максимально точно «розібратись» що ж колись відбувалося «насправді», він все одно не зможе позбавитись «обмежень», які обумовлені його приналежністю до певної культури та того історичного часу, в якому він береться за своє дослідження.

До того ж минуле — це борхесівська «Книга піску», в якої немає ні явного початку, ні кінця, а вже раз прочитану сторінку не можливо знайти знову. А отже, все що ми сприймаємо як «історично достовірне»  в кращому випадку є лише більш чи менш ретельним відтворенням одного з елементів складнішого пазлу. Зробленим в певний час і як реалізація того чи іншого, прямого чи підсвідомого «замовлення».

Показово-ілюстративними, в цьому плані, є «метаморфози», що їх за 2500 років пережив комплекс будівель афінського Акрополя, насамперед – Парфенон. В своєму сучасному вигляді він, одночасно, дає можливість побачити/відчути, що на цьому знаковому місці було в найяскравішу (але лише одну з багатьох) епоху (розквіту античної цивілізації) та зрозуміти, скільки «деталей» цілеспрямовано чи випадково було винесено «за кадр» задля створення цієї «картинки».

Наприклад, ми спостерігаємо за реконструкцією язичницького святилища, присвяченого Афіні Парфенос – покровительниці міста. Проте відомо, що приблизно третину з своїх 2500 років Парфенон був християнським храмом. Спочатку — Св. Софії Премудрості Божої, потім — Собором Пресвятої Богородиці (Notre Dame d"Athenes періоду Латинської імперії XIII ст., Санта-Марія-де-Сетінас та Санта-Марія-ді-Атене — у герцогстві Афінському XIV-XV ст.).

Ще три з половиною століття він використовувався як мечеть.

З кожною конфесійною "трансформацією" відбувались втрати в оригінальній конструкції.

Християни не лише демонтували язичницькі скульптури всередині будівлі, але й активно займались "зачисткою" "неблагочестивих" композицій на фронтонах.

"Підфортило" вціліти лише деяким.

Наприклад, сюжет, де крилата богиня перемоги Ніка покладає вінок на Афіну, був "реінтерпретований" як сцена Благовіщення.

За османського панування, в свою чергу, були знищені або замальовані всі християнські елементи (мозаїки, фрески). А споруду, окрім культових, почали використовувати і в утилітарних цілях (як склад та арсенал).

У 1687 році влучний гарматний постріл з венеційської гармати призвів до детонації запасів пороху, "урівнявши" в руйнації перебудови Парфенону усіх попередніх епох.

Наприкінці XVIII — на поч. ХІХ ст. руїни стали здобиччю спритних ділків (до нашого часу триває конфлікт між урядом Греції та Британським музеєм за право власності на величезну колекцію давньогрецьких статуй).

А свій актуальний вигляд (зі збереженням лише споруд античної доби) пагорб Акрополю набув вже десь аж на початку ХХ-го століття.

Спочатку (по здобуттю незалежності у 1830 році) греки прибрали будь-які сліди турецького панування (залишки мечеті, мінарету, господарчих споруд).

Потім "дійшли руки" і до періоду перебування Афін під владою "латинян" (в процесі розкопок знищувались навіть фундаменти будівель/добудов того періоду).

Цікаво, що без особливого пієтету поставились і до того, що збереглося з Візантійської епохи — тим більше, що його вкрай важко було відділити від більш пізніх нашарувань.

І лише в 1990-х-на початку 2000-х було прийнято рішення "дбайливіше" ставитись до тих "дрібних деталей", які (чудом) ще залишились від "пост-античного" часу.

Тепер реставратори, наприклад, не затиньковують середньовічні написи та сліди від ядер та куль колонах. У сучасній "реконструкції" Парфенону знайдеться місце для презентації апсиди християнського храму та мозаїк, знайдених археологами. Проте навряд хтось в Греції ризикне, наприклад, унаочнити "на місцевості" архітектурні деталі епохи Османського панування…

"Політика" була важливим елементом і під час будівництва "Нового Музею Акрополя" — місця, в якому, здавалося б, можна було "безконфліктно" викласти всі збережені артефакти Парфенону, з усіх періодів його існування. Власне, одним зі спонукальних чинників для будівництва такого музею стало бажання нівелювати аргумент Британського Музею, який не бажав повертати колекцію давньогрецьких скульптур під приводом того, що їх "нема де адекватно експонувати в Афінах". Але самостійно Греція не змогла профінансувати це будівництво – основні витрати лягли на фонд ЄС з регіонального розвитку. Втім, за час між відкриттям чудового музейного комплексу (2009) та виходом Великої Британії з ЄС дві країни так і не зуміли домовитися про те, на яких умовах може стати можливим експонування "археологічних трофеїв" поч. ХІХ-го ст. (т.зв. "мармурів Парфенону").