Сімферопольский художник Юрій Лаптєв – абсолютно «русский человек», з виразною ностальгією по СРСР («все было хорошо, пока Горбачев не развалил Союз").
Не складно здогадатись, як він сприйняв "русскую вєсну" та "возвращєніє в радную гавань".
Однак інколи інтуїція митця ловить якісь речі, які не може осягнути/адекватно інтерпретувати їхній розум.
У 2012-2013-му роках Лаптєв намалював серію сюрреалістичних (фр. surrealisme — "надреалізм") картин, в яких, дивним чином, "відзеркалилось" найближче майбутнє Криму.
Образ ненажерливої сарани («зєльоного кузнєчека — совсєм как чєловєчєка"), наприклад, просто ідеально відображає природу російської експансії...
Як і слимак — що є не лише символом завмерлого часу, але й паразитування та природі та "гріховних лінощів" (так цей образ інтерпретували середньовічні художники).
Якоюсь мірою картини Лаптєва (хоча сам він, звісно, це б заперечив) перекликаються з класичними рефлексіями поета та художника Максиміліана Волошина (1877, Київ — 1932, Коктебель) на тему "Русского Крыма".
[…]
Здесь, в этих складках моря и земли,
Людских культур не просыхала плесень —
Простор столетий был для жизни тесен,
Покамест мы — Россия — не пришли.
За полтораста лет — с Екатерины —
Мы вытоптали мусульманский рай,
Свели леса, размыкали руины,
Расхитили и разорили край.
Осиротелые зияют сакли;
По скатам выкорчеваны сады.
Народ ушел. Источники иссякли.
Нет в море рыб. В фонтанах нет воды.
Но скорбный лик оцепенелой маски
Идет к холмам Гомеровой страны,
И патетически обнажены
Ее хребты и мускулы и связки.
[…]