В античному та середньовічному світі царства, королівства та імперії неодноразово поглинали республіки. Яких було в принципі не багато, та й вони самі часто «перероджувалися» в монархії (як то сталося, наприклад, в Давньому Римі).
Однак є, як мінімум, один протилежний приклад: наприкінці XV століття остання королева Кіпру передала острів Венеційській республіці. Не можна сказати, що це була випадковість. У шлюбному контракті між венеційкою Катаріною Корнаро та королем Яковом ІІ Луїзіньяном (на прізвисько «Бастард» — яким він, власне, й був) було застережено, що, у випадку коли у подружжя не буде дітей – володіння корони успадкує Республіка Св. Марка. Через рік після одруження король раптово помер. Менш ніж на рік його пережив їхній спільний з Катаріною син…
Загалом, вся ця складна шлюбна комбінація стала можливою внаслідок збігу низки обставин. Венеції потрібно було захистити свої економічні інтереси на острові, на які зазіхали конкуренти з іншої італійської торгової корпорації-республіки – Генуї. Кіпрському королю потрібні були гроші та захист венеційського флоту від можливого османського вторгнення.
«Дочка Святого Марка» (офіційний титул, який давали представницям венеційських родин, які виходили заміж за іноземних владців) принесла Луїзіньяну багате придане (100 000 дукатів) та безпекові «гарантії». Отримавши гроші король, втім, задумався над тим, щоб спробувати «продати» себе в якості завидного нареченого ще раз. Шлюб з Катариною був заочним, фізично вона залишалася в Італії. Посли Якова почали «зондувати ґрунт» щодо можливої ануляції цього союзу та підписанням нового – вже з Неаполітанським королівством (закріпивши його одруженням з донькою цього владця).
Проте Венеція чітко дала зрозуміти, що pacta sunt servanda і «штрафні санкції» за порушення король-комбінатор може й не пережити. Принаймні – з короною на голові.
- Портрет К. Корнаро пензля Д. Беліні.
Цікаво, що корона є елементом герба венеційської гілки Корнаро і це не пов'язано з історією «королеви Кет». Це ремісничий герб — предки Корнаро (Коронарі) були ювелірами, які спеціалізувались на виготовлені прикрас для правлячих домів Італії.
- Герб родини Корнаро
Королева-венеціанка прожила на Кіпрі 17 років, 15 з яких (після смерті сина, при якому вона була регентом) її права на владу оспорювались (при дворі була сильна партія прихильників зведення на трон нащадків сестри Якова Луїзіньяна). Інтриги, змови та заколоти ускладнювали життя реальним адміністраторам острова – представникам Республіки Св. Марка (серед яких, звісно, були й родичі королеви). У 1489 році, після силового придушення чергового повстання місцевої знаті, було прийнято рішення спростити систему управління, в принципі скасувавши монархію.
Але проти цього виступила сама Корнаро, яка вже «зжилась» з тим, що є хоч і номінальною, але монархинею Кіпра, Єрусалима та Вірменії (йшлося про Кілікійську Вірменію, державу у Малій Азії). Командувачу венеційським військовим контингентом на острові довелося пояснити неслухняній «доньці республіки», що її відмова буде розглядатися як бунт чи державна зрада – з усіма відповідними наслідками.
- Королівський герб Катаріни Корнаро
26 лютого 1489 року королева підписала акт зречення, а у березні того ж року назавжди покинула Кіпр.
В якості «компенсації» за хоч і недобровільну, але «самопожертву» Катаріни Венеція погодилася на те, що вона зберегла свій титул, а також отримала майже всю повноту в місті Азоло (єдине обмеження – не мала права приймати вигнанців чи інших осіб, визнаних небажаними владою Республіки Св. Марка). На офіційних церемоніях титулярна королева сиділа поряд з дожем в Бучінторо (церемоніальній галері).
Зрозуміло, що йшлося про «золоту клітку» — правителька Азоло завжди перебувала під пильним контролем. Адже, наприклад, вийшовши повторно заміж, вона б могла сплутати Венеції карти та поставити під сумнів такий успішний бізнес-проект інкорпорації Кіпру.
Наприкінці життя королева втратила і своє останнє володіння (де був її двір, при якому працювали знані митці того часу). У 1509 році його захопили війська імператора Священної Римської імперії Максиміліана. Невдовзі по тому найтитулованіша з венеціанок померла у рідному місті та була похована в церкві Св. Апостолів.
Пізніше (наприкінці XVI ст.) її перепоховали в соборі Сан-Сальваторе. На могильній плиті написано «Тут покоїться Катаріна Корнаро, Королева Кіпру, Єрусалиму та Вірменії». А ключовим елементом оформлення її гробниці є барельєф, на якому зображено передача корони останньою кіпрською королевою 74-му венеційському дожеві Агостіно Барбаріго.
- Барельеф роботи Б. Контіна (1580-ті рр.). Композиція виготовлена в період, коли Венеція вже втратила контроль над островом (остання венеційська фортеця капітулювала перед османами у 1571 році).
