Другий рік святкування Великодня проходить під знаком пандемії, який вплинув на всі види людської діяльності, в тому числі – й на формат проведення богослужінь. В 2021-му Хресну дорогу (частина церемоній Страсної п'ятниці) також провели не в римському Колізеї, а по периметру площі Святого Петра.
- Богослужіння на площі св. Петра 02.04.2021
На цей факт звернули увагу більшість коментаторів, описуючи його як тривожний приклад «порушення древньої традиції». Однак, насправді, прив'язка цих практик до Колізею є не аж такою давньою. І сама по собі також з'явилась під впливом мінливих історичних обставин.
Уявлення, що Колізей був місцем страт перших християн виникло дуже пізно – не раніше XVI-XVII ст.
До того, навіть вже у християнизованому Римі, він спокійно продовжував використовуватись для гладіаторських боїв (як мінімум – до початку V-го століття) та інших масових видовищ (вже без кровопролить) – до першої чверті VI-го. До речі, немає доказів того, що масові страти «за віру» в ІІ–на поч. IV ст. відбувались саме в Колізеї.
«Шоу-бізнесове» використання об'єкту припинилось виключно з об'єктивних причин: населення збідніло і йому було не до розваг, землетруси та пожежі пошкодили споруду (а ремонтувати її, як і оплачувати проведення свят, було нікому) etc.
У «темні століття» Середньовіччя гігантський комплекс використовувався (причому – в одні й ті самі періоди) і як кладовище, і як склади та крамнички десятків дрібних ремісників. Кожен спритник міг «приватизувати» собі шматочок площі амфітеатру – як не для бізнесу, то хоча б під місце поховання.
Невелика капличка, яка функціонувала всередині, обслуговувала всю цю публіку, яка заполонила амфітеатр, а не була даниною пам'яті/ознакою шанування християнських мучеників. До речі, немає доказів того, що масові страти «за віру» в ІІ–на поч. IV ст. відбувались саме в Колізеї.
Приблизно на початку ХIII-го століття багата родина Франгіпані викупила/витіснила всіх «орендаторів» та перетворила Колізей на свій «родовий замок».
Однак землетрус 1349-го року та упадок Франгіпані знову змінили статус-кво: будівля стала «нічийною» та перетворилась на джерело безкоштовних будівельних матеріалів. Кам'яні та мармурові елементи з неї є в десятках римських будівель XIV-XVI ст.
«Поживитись» вдавалось і тим, хто сам нічого не планував/не міг будувати. Наприклад – вибиваючи та продаючи на переплавку бронзові скоби, якими з'єднувались елементи стін та фундаменту.
Наприкінці XVI-го століття папа Сикст V планував використати залишки будівлі для організації суконної фабрики, в якості робочої сили на якій мали бути задіяні римські проститутки.
Цей проект не було реалізовано – на відміну від проекту папи Климента ІХ, який благословив розпочати в Колізеї виробництво селітри.
Час від часу обговорювались також пропозиції повернутись до початкового функціоналу. Так, у 1671 році кардинал Альтєрі дозволив проводити на арені кориду (але ідея була сприйнята римлянами без ентузіазму).
І лише Папа Бенедикт XIV, у 1749-му році, поставив хрест на всіх комерційних та виробничих способах використання древнього амфітеатру.
Колізей присвятили Страстям Христовим та заборонили розбирати на будматеріали, розміщати в ньому об'єкти торгівлі чи ховати на його території покійників...
Лорд Байрон, у поемі «Паломництво Чайльд Гарольда» (1812–1818) повторив пророцтво, записане на початку VIII-го століття Преподобним Бедою: "Quandio stabit coliseus, stabit et Roma" ("Поки стоїть Колізей, стоятиме і Рим"):
"Допоки Колізей стоятиме цілим,
Стоятиме й Великий Рим,
Та впаде Колізей – і рухне Рим,
І Світ увесь одразу, разом ним".
Поки що з величною спорудою все Ок. Новітні технології дозволяють будь-кому спостерігати за її непорушністю онлайн.
А ось можливість невіртуально відвідати цей "утримуючий Світ" об'єкт (що було так просто всього пару років тому) для подорожувальників з-за меж Італії з'явиться ще не скоро. Кінець того світу, в якому був масовий і доступний туризм, здається вже настав. Принаймні — для українців...
