Одна з варшавських рекламних фірм в 2003 році розмістила в польській столиці серію «патріотичних» білбордів. Це не була соціальна чи політична реклама — йшлося про маркетингове дослідження (з'ясовувалась можливість використання образів певних історичних діячів і подій в якості торгових марок). Загальний слоган акції – "Bądź dumny ze swego dziedictwa" («Гордись своєю історичною спадщиною").
Але один з таких білбордів розмістили неподалік російського посольства. Що викликало просто лютий батхерт у його працівників. Простенький рекламний щит ледь не призвів до дипломатичного скандалу.
Росіяни публічно заявляли, що нагадування про розгром польським королем Стефаном Баторієм війська царя Івана Грозного у 1581-му році — приклад зоологічної русофобії, образа національної гідності, а також … "искажение исторической правды".
А вже наступного, 2004 року, в Росії було встановлено "День народного единства" — історичним підгрунтям якого було "освобождение Москвы от польских интервентов 4 ноября 1612 г. воинами народного ополчения под предводительством Кузьмы Минина и Дмитрия Пожарского". І тут, звісно, росіяни не вбачали жодної "полонофобії" чи, тим більш, неправдивості в інтерпретації минулого.
При цьому події початку листопада 1612 можна трактувати не стільки як "перемогу над зовнішньою агресією", а як епізод суто російської громадянської війни. Більше того, всі ці "ополчєнці" виступили проти законного уряду та легітимного царевича Владислава, обраного Боярською Думою на царство. До речі, попередній цар – Василій Шуйський, також присягнув на вірність польському королю :-).
Польські війська, з такої перспективи, російська пропаганда мала б називати не інтервентами, а "воїнами-інтернаціоналістами", тоді яка загони Мініна та Пожарського – "майдаунами", "националистическими бандами" и "кровавыми карателями" :-)
***
А якщо без жартів, то основний символічний сенс актуального російського свята "національної єдності" — в підкреслені "антизахідності" Росії. Саме на ґрунті "неприйняття західного диктату" (правил життя, устроєвих норм і т.п.) й пропонується знаходити "єдність" всім народам Російської Федерації.
Пошук і формулювання цього "посилу" зайняв у росіян понад десятиліття.
Святкування 7 листопада (річниця "Великой Октябрьской социалистической революции") скасували лише у 1995-му році. З одного боку, продовження відзначення дати більшовицького перевороту виглядало анахронізмом в країні, де перемагав "дикий капіталізм". Але з іншого – воно ще й нагадувало, наскільки невдало Росія реалізовувала ідеї (філософські, політичні, економічні), народжені в Європі.
Початково 7 листопада вирішили просто "перекодувати" — визнавши цей день "Днем Воинской Славы" (в пам'ять про парад 7 листопада 1941 року). Тут вже проглядалась "протоідея" "Дня народної єдності "- але в іпостасі не тотального протистояння Західній цивілізації, а опору її "злоякісному вияву" — німецькому нацизму. Однак це виглядало не надто переконливо і символічно — неочевидно. Адже історичний парад 1941 відбувся з нагоди все тієї ж річниці "Великого Октября".
І вже в 1996-му Б. Єльцин підписав Указ, згідно з яким 7 листопада, ""в целях смягчения противостояния и примирения различных слоёв российского общества" було названо "Днем Согласия и примирения". Всі ці "маневри" і компроміси обумовлювались, швидше, внутрішньополітичними міркуваннями (у тому числі – електоральною популярністю КПРФ та інерційним бажанням суспільства мати додатковий вихідний саме в цей день).
Натомість у 2005-му на "сакральність" дня 7 листопада вже можна було не зважати. Навпаки, у російських еліт виникла потреба якось символічно зафіксувати "завершение новейшей смуты" («лихих 90-х"). І вже на цьому етапі "згадали" й про Мініна з Пожарським, й про те, що 4 листопада відзначається свято ікони Казанської Божої Матері (встановлене у 1649-му в пам'ять про події 1612-го).
Перекидаючи "місток" між двома епохами, ініціатори встановлення свята також підтекстно проводили паралелі між обранням царем Михайла Романова (подія, яка символізує завершення "Смутного часу") та "воцарінням" Владіміра Путіна (на той момент – обраного вже на другий президентський термін).
Ну і непрозоро натякали – як і в XVII столітті, після "стабілізації" настане ера експансії, "собирания земель русских" …
Минуло менше 10 років від встановлення "Дня народного единства" до моменту, коли святкування вийшло за кордони РФ.
З 2015-го року – це святковий і неробочий день в т.зв. "ДНР" та "ЛНР". Скільки часу потребуватиме (у випадку інкорпорації цих утворень на російських умовах до України), щоб 4 листопада під триколорами і двоголовими орлами почали святкувати й у Києві – питання риторичне.
Причому цей сценарій буде реалізовуватись за будь-якої російської влади. Буквально позавчора (2 листопада), ікона російської опозиції Алєксєй Навальний, в інтерв'ю Gazeta Wyborcza, пообіцяв полякам, що "його" (тобто — "демократична") Росія буде до них/для них "доброю". А українцям суворо і жорстко нагадав, що вони з росіянами — "один народ". З усіма сумними наслідками, які з цієї констатації випливають...
Втім, українських "найвеличніших політиків сучасності" такі моменти не просто не цікавлять й не хвилюють – навряд чи вони усвідомлюють, у чому тут взагалі може бути проблема : — (
