Загальновідомо, що «заснування» «Міжнародного жіночого дня» стало побічним продуктом суперечностей всередині руху за права жінок. На ІІ-й міжнародній конференції жінок-соціалісток (26-27 серпня 1910 року) у Копенгагені між делегатками розгорнулася жвава дискусія щодо того, чи варто об'єднувати зусилля у боротьбі за загальне виборче право з «буржазними» феміністками.
Представниці Великої Британії вважали, що не це лише допустимо, але й правильно/логічно солідаризуватись всім жінкам, незалежно від станової приналежності. Натомість німецькі соціалістки обстоювали тезу, що «єднання» має відбуватись на іншій платформі: руху за права робітничого класу (у тому – й за електоральні). І треба не «брататись» з представницями панівних верств, а перехопити та радикалізувати їхні гасла щодо надання права жінкам брати участь у політичному житті своїх країн.
Клара Цеткін, Роза Люксембург та інші делегатки з Німеччини запропонували затвердити проведення міжнародного дня узгоджених дій соціалісток за виборче право для жінок, під час якого проводити акції протесту на взірець демонстрації 1-го травня. Що й підтримала більшість учасниць копенгагенського зібрання.
Конкретна дата для цих перфоменсів у 1910-му році не була встановлена і «усталилась» дещо пізніше.
Формальний автор тієї резолюції, Клара Цеткін (1857-1933), не просто дожила до моменту надання виборчого права для жінок, але й повноцінно ним скористалася. З 1920-го по 1932 рік вона була депутатом Рейхстагу від німецької компартії. Померла на (фактичній) еміграції в Радянському Союзі і була урочисто похована в Кремлівській стіні.
- "Another brick in the wall"... Могильна плита Клари Цеткін. В радянських умовах свято 8-го березня трансформувалось в якусь пародію на ті ідеї, що їх обстоювали діячки феміністичного руху поч. ХХ ст.
Розі Люксембург (1871-1919) пощастило менше – її, як підозрювану в організації комуністичного путчу, стратили (у позасудовому порядку).
Не факт, втім, що у випадку, якщо б Люксембург трагічно не загинула, Клара та Роза залишилися б однодумцями. Цеткін воліла не помічати той жах, який збудували більшовики, «урівнявши» радянських чоловіків і жінок в безправ'ї та перетворивши загальні вибори на фікцію. Натомість у виданій вже посмертно статті Люксембург остання дуже критично відгукувалась про ленінський режим і придушення ним прав та свобод.
- На пам'ятних монетах НДР Роза Люксембург йшла «в комплекті» з Карлом Лібкнехтом, а не з Кларою Цеткін. У Клари була своя 20-ти маркова монета : -)
Поки соціалістичні/комуністичні діячки боролися за виборчі права трудового жіноцтва у світовому масштабі, у мініатюрному Великому Герцогстві Люксембург відбувалась своя «феміністична» революція. Більш своєрідно, але також пов'язана з проблемами забезпечнння жіночого рівноправ'я.
Герцог Вільгельм VI (1852 – 1912) з династії Нассау мав аж 6-ть нащадків. Але – жіночої статі, тоді як століттями трон успадковувався виключно по чоловічій лінії. З величезними труднощами Вільгельму вдалося у 1907-му році вмовити парламент внести зміни до закону про престолонаслідування та забезпечити передачу влади своїй старшій дочці, Марії-Аделаїді (1894-1924).
Але це був лише перший – і, як виявилося, ще не остаточний, крок до «трансферу» влади до жіночих рук. Молода герцогиня не впоралася з викликами непростого часу і в січні 1919 року змушена була зректися на користь своєї сестри Шарлотти (1896-1985).
Повноваження нової правительки були підтверджені, у вересні 1919-го, загальнонаціональним референдумом. І це було перше голосування, в якому взяло участь люксембурзьке жіноцтво: виборче право жінки цієї країни отримали в травні 1919-го.
Того ж року Шарлота вийшла заміж за принца Фелікса Бурбон-Пармського (1893-1970), у шлюбі з яким народила 6 дітей.
Родинні турботи герцогині, втім, не означали, що її чоловік отримував якісь додаткові можливості для впливу на справи країни. Все своє життя він вдовольнявся швидше «представницькими» функціями.
- Поштова марка з портретом Великої герцогині Шарлотти, 1935 рік
Велика Герцогиня Шарлотта правила до 1964-го року і стала однією з найшанованіших постатей в новітній люксембурзькій історії. Пам'ятник їй стоїть на невеликій площі безпосередньо біля кафедрального Собору Люксембурзької Богоматері. Ніхто з інших керівників цієї держави не увічнений монументом в такій локації.
На цій же площі є також інша, безіменна скульптура – ймовірно вона символізує переможний поступ нової хвилі радикального фемінізму…
P.S. 8 Березня в Великому Герцогстві — звичайний день, в який не прийнято ані проводити демонстрацій, ані дарувати жінкам квіти.
