Митці часто відчувають глибше і описують досконаліше певні процеси, аніж політики та історики. Це стосується і художників-карикатуристів. Подекуди вони навіть можуть виступати в ролі своєрідних віщунів, «пророкуючи» певні події задовго до того, як вони стались насправді : — )
Для прикладу, візьмемо карикатуру на Алєксандра ІІ («Розрив бульбашки") з англійського журналу "Puhch" (1856 р.). Цар загинув у березні 1881-го внаслідок бомбової атаки. Або ж карикатуру на Ніколая ІІ з американського журналу "Puck" (лютий 1905-го р.). Долю Луї XVI, привид якого застерігає його "Обережніше, брат!", російський правитель повторив через 13 років.
Дуже ємко та ілюстративно відображено суть та специфіку діалогу Росії та цивілізованих країн у карикатурі Puck "Нерівна гра" (1885): у люмпена-кримінальника немає власних вікон, але він легко може їх порозбивати тим, в кого вони є. Сам малюнок ілюстрував конкретні конфлікти між Російською та Британською імперією в середині 1880-х рр., однак мимоволі описав всю "матрицю" взаємин двох світів. Яка збереглася донині і ніколи не зміниться (хоча Захід багатократно намагався і навіть зараз! продовжує намагатись самообманюватись на цей рахунок).
Ще більш виразно цей сюжет розкрито в, без перебільшення – геніальній карикатурі 1890 року з американського часопису Life під назвою "Not a beauty spot" ("Це не родимка"). Цивілізація безуспішно намагається змити бруд з однієї, легко впізнаваної, частини планети.
На відміну від політиків чи військових, ілюстратори сатиричних часописів могли собі дозволити "не схилятися" перед зовнішньою міццю і агресивним оскалом зубів Росії. Наприклад, в карикатурі середини ХІХ століття, яка ілюструє європейсько-російські взаємини ставиться питання — "Медвідь чи опудало з медведя?" (тобто – чи такий страшний чи непереможний, насправді, російський звір?). Під карикатурою — епіграф з "Гамлета": "Твій вигляд дуже дивний". Це слова зі сцени зустрічі принца Гамлета з Привидом-неупокоєною душею його батька.
"Скажи, чому ти став з-під шару глини
Чому твої відмолені останки
Продерли саван, проламали віко
Чому гробниця з мармурових щелеп
Тебе звільнила? Як це зрозуміти
Що ти, померлий, знову в обладунках
Ідеш у сяйві місяця…"
(переклад Ю. Андруховича).
У 1904-му, ще до поразки Росії у війні з Японією, журнал Puck розмістив карикатуру "Солом'яний ведмідь як "екс-опудало Європи"", в якому вже чітко схилився до варіанту відповіді на дане питання).
В цьому ж американському часописі знаходимо і абсолютно актуальні зараз образи – як насправді виглядає "корона Російської імперії" та чим, реально можуть бути і чого варті "мирні перемовини" з оскаженілим ведмедем.
Карикатури тим вдаліші і глибші, чим менш "пафосні". Бо у тих випадках, коли художник намагався змалювати/задекларувати очевидне (шкідливість деспотизму для самої Росії — карикатурний диптих "Проти неправильного", журнал "Punch" (Лондон), серпень 1854 року) чи те, що Росії має бути соромно перед іншими країнами (замальовка з журналу Puck — "Оточений світовою зневагою (презирством))", він не враховував, що з точки зору самої Росії це все не має жодного значення. Деспотизм вони трактують як норму, а щодо презирства – вважають, що "главное, чтобы боялись"(.
Подеколи зі старих малюнків "вигулькують" містичні паралелі та деталі, які, звісно, є випадковими, але від того не менш моторошними. Наприклад, на англійській карикатурі періоду І-ї Світової війни на кронпринца Німецької імперії та Прусського королівства Фрідриха Вільгельма (1882-1951) можна побачити впізнавані риси одного сучасного Dickhead. Реальний принц геть не був схожий на Путіна – таким його побачив художник, який реагував на інформацію про застосування Німеччиною хімічної зброї на полі бою...
***
Можна додавати до цього огляду ще багато малюнків та "віщих" сюжетів. Я б волів зупинитись на одному. "В Росії є лише два генерали, на яких можна покластись: січень та лютий". Це англійська карикатура — коментар з приводу смерті ініціатора Кримської війни — російського імператора Ніколая І Романова (березень 1855). Вона – глибша, аніж здається на перший погляд і містить відсилку до образу "березневих ід", якого мають боятися всі тирани.
Так от, у Давньому Римі "березневі іди" були, поза всім іншим, останнім строком погашення боргів... Т.зв. "елітам" самозванного "ІІІ-го Риму" вже прямим текстом пропонували варіант такого вирішення питання зі своїм божевільним "цезарем". І це було б найвигіднішою для майбутнього Росії "угодою". Але, схоже, не в коня корм...
