Грецький історик еліністичного періоду Полібій (прибл. 200 — 118 рр. до н.е.) розробив теорію циклічної природи політичної еволюції. Всі форми правління він звів до трьох «доброякісних» — монархії, аристократії та демократії та трьох «злоякісних» — тиранії, олігархії та охлократії. Вони змінюють одна одну у своєрідній послідовній «круговерті».
Монархія вироджується в тиранію, яку під силу побороти аристократії. З плином часу аристократичне правління перетворюється на владу групки олігархів, край якій кладе перехід до загального народовладдя. Проте «празднік дємократії» (с))) неминуче вироджується в охлократію (владу натовпу), яка завершує один цикл, створюючи «гумус»)) для початку нового.
«Український» випадок — суспільства без аристократії, але й з неприйняттям (сподіваюсь) тиранії, дещо не вписується в класичний «анациклозис». В ключові моменти історії української державності, на політичній арені одночасно діяли багатоманітні різновиди «олігархів», «демократів» та «охлократів». При цьому в кожній з цих груп ніколи не бракувало і тих, хто виношував «наполеонівські» монархічні плани.
Наприклад, на даний момент, вітчизняне «колесо історії» знаходиться в дивній фазі, в якій олігархія одночасно
- діє під «фальш-прапорами» демократії та охлократії.
- рятується від і збільшує вірогідність переходу до монархії чи тиранії (не обов'язково, до речі, вітчизняного походження — за східним кордоном є готовий претендент).
Полібій передбачав можливість гібридних форм правління (щоправда — лише з «позитивного» сегменту). Ґрунтуючись на ідеях Платона та Аристотеля, він припускав, що найстабільнішим може бути уряд, в якому поєднуються елементи монархії (в сенсі наявності чіткої вертикалі влади), аристократії (як «влади найкращих») та демократії (тобто — справедливого забезпечення народного представництва).
Навіть більше — він готовий був побачити саме такий, оптимальний «гібридний устрій» в сучасній йому Римській Республіці. Де «монархічне начало» уособлювали консули, аристократичне правління — Сенат, а демократію — народні збори та обрані ними коміції. Досягнення такого балансу нібито мало «зупинити» круговерть зміни форм правління, знаменуючи ̶к̶і̶н̶е̶ц̶ь̶ ̶і̶с̶т̶о̶р̶і̶ї̶ досягнення довготривалого гармонійного розвитку та процвітання.
Від дати смерті Полібія (помер у Римі, де опинився в якості такого собі «заручника» — за недостатньо активну підтримку римського окупаційного корпусу) та народженням Гая Юлія Цезаря (людини, яка, де-факто, поховала республіканський устрій) минуло всього два десятиліття...
