Протягом другої половини 1990-х-початку 2000-х в Україні відбувалось щось на кшталт гротескної «постановки» п'єси Мольєра «Міщанин у дворянстві» («Міщанин-шляхтич") :-).
Пострадянська номенклатура почала активно "знаходити" докази свого шляхетного походження та "освоювати" зовнішні атрибути "вищого класу".
Важливу роль в цьому грали герби.
Інколи – реальні (хоча – й чужі), але найчастіше – спеціально створені для конкретних владців, яким "муляло" їхнє "неаристократичне" походження.
Якість цих експериментів була різною. У багатьох випадках "народжувалися" дуже сумнівні композиції. Та ще й такі (і вже не встановиш – навмисно чи мимоволі), що замість "звеличувати" армігера (особи, що використовує геральдичне зображення), підкреслювали його "ахіллесові п'яти"…
Перший Президент, Леонід Кравчук, пізніше, затято заперечував, що для нього розроблявся персональний герб. Леонід Макарович, у лютому 2013 р., на питання про герби Л.Кучми та В. Януковича, заявив: "У мене немає. Не думаю, що це статус президента – мати свій особистий герб […] Думаю, краще, щоб члени сім'ї і я як старший, голова цієї родини, всі мали голови. А герби – це вже як вийде".
Кравчук, як завжди, говорив "напівправду". Дійсно, невідомо, чи він схвалював/приймав такий герб.
Але відповідний проект (ескіз) – існував. Його показували екс-президенту і той, нібито, навіть зробив якісь зауваження щодо окремих деталей.
Про "герб Кравчука" українців ще у 2001 році проінформувала газета "Факты и Комментарии" (належить В. Пінчуку — зятеві другого Президента України, Леоніда Кучми), опублікувавши відповідне зображення.
- Ескіз герба Л. Кравчука. Єдине зображення, що є у загальному доступі
Мотиви цього "зливу інформації" — невідомі. Можна лише припускати, що це мало продемонструвати: Леонід ІІ Данилович, якому московські геральдисти також розробили неоковирний персональний герб (леви з погано промальованими тризубами та коронами), лише слідує традиції, закладеній Леонідом І Макаровичем.
Теоретично, герб Кравчука, розроблений українськими геральдистами, був непоганий і не містив технічних "ляпів" (як це було, скажімо, у "гербі" Януковича).
Розробники відштовхувались, в першу чергу, від імені Президента: велике "Л" присутнє і на гербовому щиті, і на щиті щитоносця (втім, грецька "лямбда" на справжніх давньогрецьких щитах означала "лакадемонянин" — спартанець). Щитоносцем "призначили" легендарного царя Леоніда. Щоправда, його не тільки зобразили у невідповідному шлемі – спартанські воєначальники носили шлеми з поперечним гребнем, але й розфарбували його у "чорно-білу" клітинку. Задля алюзії до шахового коня (Л. Кравчук – любитель цієї гри).
Інший щитоносець – князь Острозький (не ясно — Костянтин чи Василь), який тримає в руках Пересопницьке Євангеліє (на якому складають присягу очільники Української держави). Але це не єдина причина появи князя в геральдичній композиції: Леонід Макарович походив з Волині. Додатково це підкреслено використанням срібного хреста з гербу Волинської землі.
У якості девізу було запропоновано використовувати "PRIMUS INTER PARES" — "Перший серед рівних".
Найсуперечливішою деталлю герба (припускаю, що саме вона й змусила Кравчука відмовитись від нього) було використання на ньому зображення Ордену Св. Станіслава І-го ступеню. Багато хто з української еліти волів би не згадувати про те, що мав справу з загадковим (псевдомасонським ?) "Міжнародним Орденом Св. Станіслава":-)
- Леонід Кравчук з атрибутами ордену Св. Станіслава. Первинно цей орден було засновано (8 травня 1765 року) польським королем Станіславом Понятовським. Після розділів Речі Посполитої він "перекочував" до російської нагородної системи — як "наймолодша" в ієрархії та наймасовіша нагорода для чиновників. У сучасній Польщі та Росії орден не відновлювали, він не має офіційного статусу. Нагородження в Україні здійснювала неурядова організація "Асоціація кавалерів ордену Св. Станіслава".
Поза тим, Леонід Макарович не міг не відчувати, що гарно допасовані художниками óбрази – вкрай слабко співвідносяться з ним самим. Протектори Православ'я князі Острозькі – якось слабко гармоніювали з біографією атеїста та компартійного секретаря з ідеології. Ну а прямолінійно-героїчна доля і вдача спартанського царя Леоніда – з фірмовим політичним стилем "пройти між крапельок".
Не говорячи про те, що багатослівна демагогія – протилежність максимально стислому (лаконічному) висловленню думки, що ними славилися спартанці.
Див. далі: Частина 2. "Увенчан профессиональной короной": особовий герб Леоніда Кучми
