site.ua
член клубу

24 липня 1792 року останній польський король, Станіслав Август Понятовський, під тиском свого оточення, прийняв непросте рішення - приєднався до Торговицької конфедерації (інспірованого Росією союзу польських магнатів, які виступили проти Конституції 3 травня 1791 року і реформ Великого Сейму 1788-1792 років). Фактично, він легітимізував дії заколотників, котрі привели на територію Речі Посполитої російських інтервентів.

В очах армії та значної частини польського суспільства, король (до того – достатньо популярний) перетворився на ганебного боягуза та капітулянта, безвольну ляльку російської імператриці.

Сам він усвідомлював, що ситуація є незворотньою та невиправною, а остаточна втрата влади – лише питання часу.

Єдине, що його турбувало – це той образ, з яким він «увійде в історію». Станіслав Август волів, щоб його запам’ятали не як правителя, який доклався до знищення власної країни. А як «жертву обставин», «іграшку в руках Провидіння», «владця з добрими намірами, але нещасливою долею».

Для того щоб пояснити сучасникам логіку та причини своїх дій в цей критичний момент він ( ̶з̶а̶п̶и̶с̶а̶в̶ ̶в̶і̶д̶о̶с̶і̶к̶)* замовив придворному художнику Марчелло Боччареллі свій алегоричний "Портрет з клепсидрою".

Символіка цього зображення – складна і багатошарова, інтерпретація окремих образів – дискусійна і не зрозуміла поза конкретним історичним контекстом. Є там різного роду астрологічні ребуси, масонські знаки, специфічна реінтепретація сюжетів з античної літератури etc.

Тим не менш, деякі «мессиджі» у звернені до співвітчизників достатньо прозорі.

По-перше, король нагадує безпрецедентно трагічну актуальну «геополітичну» ситуацію Речі Посполитої. За вікном буря і потоп, це одночасно і біблійна алюзія, і (можливо) відсилка до періоду "Потопу" (1655-1660) в польській історії. Тобто, він не зміг, не тому що був слабкий, а просто (̶б̶у̶л̶о̶ ̶б̶а̶г̶а̶т̶о̶ ̶в̶и̶с̶о̶к̶о̶с̶н̶и̶х̶ ̶р̶о̶к̶і̶в̶) діяли обставини непереборної сили.

По-друге, дорікає підданим (чи власному оточенню?) за недостатню підтримку чи навіть - зраду. Латинський напис на столі "Quaesivit coelo lucem" ("Шукала світла на небесах") - це цитата з "Енеїди" Вергілія.

А саме - завершення сюжету з самовбивством Дідони, яка кинулась на меч, дізнавшись, що її покинув Еней. Карфагенська цариця – це узагальнений образ досконалого політика, у якого, втім, є слабкості, по яких б’ють не лише вороги, але й близькі.

По-третє, ставить під сумнів ефективність збройного спротиву іноземній навалі, як завідомо самогубчого. Корона, яку ми бачимо на столі - це не власна корона Станіслава Августа, а така ж, в якій зображали ще одного «нещасливого короля» - Владислава III Варненчика. Молодий король загинув в битві з турками під Варною у 1444 році. У війні, що її Польща цілком могла уникнути.

По-четверте, висловлює непевні сподівання на те, що трагічну для країни ситуацію можна "розрулити" за допомогою дипломатії (окрім пера і чорнильниці в центр картини винесено клепсидру (водяний чи пісочний годинник). Це символ, з одного боку - мінливості і тимчасовості всього, що відбувається ("все тече - все змінюється"). А з іншого - наполегливості і послідовності дій того, хто використовує зазначені інструменти. Ну і ще – це непряма «відсилка» до девізу правління Станіслава Августа – «Сierpliwość i Оdwaga».

По-п’яте, радить сподіватись не на земних правителів, а на якесь чудо (Божественне втручання). За вікном, крізь хмари пробивається промінь світла, а повна цитата з Вергілія звучить так: "oculisque errantibus alto, Quaesivit coelo lucem" - "блідими очима шукала вона світла на високім небі/з високого неба". Погляд короля спрямований на це світло і означає, що він і сам має такого роду надію: те, що не під силу зробити людям, виправить Господь.

Корона, яка лежить безпосередньо на столі (а не на відповідній подушечці) з клепсидрою в ній – «повідомляє», що король планує відмовитися від влади. Її гострі виступи – пафосне порівняння корони правителя з терновим вінцем Христа. А отже і готовність зректися трону (реально Станіслав Август зробив це аж через три роки після появи цього портрету) представлена як «жертовність». Королівський портрет в «домашньому вбранні» та інтер’єрі «кабінету філософа» символізує готовність жити життям звичайного інтелектуала, без турбот, обов’язків та відповідальності, що їх накладає влада…

«Простим життям» королю вдалося прожити всього три роки. Звісно не в стертій з політичної мапи світу Польщі, а у Санкт-Петербурзі.

Акт зречення престолу у 1795 році Станіслав Август підписав 25 листопада - в день пам'яті Св. Катерини Олександрійської, небесної покровительки російської самодержиці. Про те, наскільки Катерина ІІ оцінила цей "жест покірливості" можна судити з того, що, за дуже правдоподібною легендою, трон польських королів було перероблено на стільчак у царській вбиральні.

Але ні смерть Катерини ІІ (1796), ні навіть власна (у 1798-му) не звільнили Понятовського з «почесного полону». Нещастя, на які він скаржився за життя, продовжилися і після його завершення. І тривали навіть після того, як знищена за його участі польська державність таки відродилась.

Якоюсь мірою король "зурочив" свою посмертну долю, зробивши відсилку до постаті Владислава ІІІ. Голову останнього, за деякими даними, в якості трофея забрав до своєї столиці Мурад ІІ, а тіло - так і не було ідентифіковане на полі битви.

До 1938 року Станіслав Август був похований в католицькому соборі Св. Катерини на Невському проспекті. Після закриття радянською владою цього храму, останки екс-короля передали Польщі.

Зважаючи на контроверсійність фігури і асоціацій, пов"язаних з нею, уряд ІІ-ї Речі Посполитої таємно перепоховав тіло у соборі Св. Трійці у Вовчині - колишньому родинному містечку Понятовських (зараз – це територія Білорусі, неподалік Бреста).

Та вже невдовзі (після вересня 1939) храм і гробницю розорили та сплюндрували радянські війська. Залишки домовини та частину одягу і кісток лише у 1987 році було зібрано і перевезено до Мінська.

Польщі їх передали наприкінці 1988 року.

Але й це не стало остаточною крапкою в історії тлінних решток нещасливого короля. Сім років вони залишались неперепохованими і знаходились ніби «на виставці» у «Палаці на воді» парку у Лазєнках.

Католицька ієрархія тривалий час опиралась тому, щоб дозволити поховання Станіслава-Августа в кафедральному соборі Св. Яна у Варшаві. Формальною причиною був факт приналежності покійного до масонської ложі.

«Останній похорон» останнього короля відбувся лише 14 лютого 1995 року.

  • * Портрет з самого початку призначався для тиражування, збереглись десятки його копій та реплік
andriy.starodub
Andriy Starodub

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації