site.ua
член клубу

Починаючи з березня 2014-го неодноразово дискутувалась можливість досягнення «компромісу» між Росією та Україною на основі переходу останньої до політики «фінляндизації». Тобто – своєрідного «відтворення» моделі, яка діяла у взаєминах між СРСР та Фінляндією протягом 1944 – 1980-х років. Йшлося про «самообмеження» державного суверенітету, відмову від вступу до західних військово-політичних союзів та навіть узгодження складу урядів з радянським керівництвом. Фінляндія також видавала радянських громадян, які намагались втекти на Захід через її територію. Де-факто в країні діяла «м’яка» цензура, яка забороняла публікації критичних до СРСР текстів й «табуювала» гострі теми в двосторонніх відносинах (у першу чергу йшлося про радянсько-фінську Зимову війну 1939-1940 років та втрачені фінами території в Карелії).

Взамін за ці поступки Фінляндія збереглася як країна з демократичним устроєм та ринковою економікою. А також отримала суттєві економічні зиски (частка країн комуністичного блоку у фінському зовнішньоторговому обороті складала понад 20%).

Щодо того, чому така «схема» неможлива у випадку нинішньої України та Росії можна писати багатосторінкові аналітичні викладки. Але ані посилання на думку авторитетних «совєтологів», ані графіки та таблички з цифрами не зможуть суттєво доповнити декілька простих тез.

По-перше, «фінляндизація» стала можливою не тому, що на неї погодився слабший (Фінляндія), а тому, що, з тих чи тих причин її вважав вигідною для себе сильніший (СРСР). Нічого схожого зараз немає: немає жодних ознак, які б свідчили, що нинішню Росію влаштує такого роду рівень поступок. Власне, й СРСР аж до 1956 року зберігав, як союзну республіку, т.зв. Карело-Фінську РСР, в якій майже не було етнічних фінів. Це був прозорий натяк на те, що, у будь-який момент хижак може передумати та скасувати свій дозвіл на існування «некомуністичної» Фінляндії.

По-друге, після ІІ-ї Світової війни СРСР треба було інкорпорувати та совєтизувати велику кількість різнорідних територій у Східній Європі. Досвід Зимової війни свідчив, що у «фінському» випадку ціна питання (інтервенції та наступної пацифікації) буде дуже високою та/чи вимагатиме залучення великих матеріальних та людських ресурсів. Котрі у комуністичної імперії були далеко не безмежними. Чи відчуває те саме нинішня РФ, прямі втрати якої від агресії в Криму та на Донбасі – не є аж такими серйозними? Грубо кажучи, у 1939-1940 майже 100% втрат радянського боку складали власне червоноармійці, а підрозділ фінів-колаборантів був важливий лише для пропаганди. Натомість на Донбасі втрати кадрових російських військових – суттєво менші, аніж серед набраних з місцевого населення.

По-третє, попри те, що Фінляндія межувала зі столицею (Санкт-Петербургом), її перебування в складі Російської імперії (з 1809) не було пов’язано з якоюсь міфологією «братства», «собирания земель», «исторической колыбели». Достатньо складно було б доводити, що фіни і росіяни – один народ, чи про «віковічні прагнення до возз’єднання». Відповідно, факт незалежності Фінляндії сприймався у СРСР більш-менш спокійно (що, звісно, не скасовувало ситуативних спроб її знищити). Що ж стосується України, то її державна самостійність (навіть у «фінляндизованому» варіанті) – абсолютно не вписувалась(-ється) у картину світу левової частки росіян – і у період імперії Романових, і в часи СРСР, і в новітній Російській Федерації.

І ще один момент. Наївно вважати, що з такого роду «балансуванням» у взаєминах з сильнішим і агресивним сусідом може справитись будь-який (блазень) політик. Урго Кекконен, Президент у 1956-1982 роках, чиє ім’я в першу чергу асоціюється з неоднозначною політикою «фінляндизації», був дуже досвідченим, сильним та розумним лідером. Свій перший політичний досвід він набув під час Громадянської війни 1918-1919 років в Фінляндії, де він бився проти місцевих (проросійських) комуністів. До свого президентства Кекконен займав посади міністра юстиції, був спікером парламенту та прем’єр-міністром п’яти урядів. У 1940-му він був одним з тих, хто висловився проти підписання мирного договору з Москвою, а пропонував продовжити збройний опір агресору. Відповідно, роль «щирого друга» радянських комуністичних бонз, яку йому довелося грати десятиліттями, була куди важчою, аніж будь-яке акторське перевтілення у серіалі «Слуга народу» чи комедії «Ржевский против Наполеона»…

  • Сучасна ілюстрація до книги про Фінляндію в Другій Світовій війні є "реінтерпретацією" класичної фінської картини Акселі Галлен-Каллела «Захист Сампо від чудовиськ». Герої національного епосу "Калевала" змальовані в уніформі 1940-х. В образі героя Вяйнямьойнена, який захищає мечем чарівний млинок Сампо від злої чаклунки Лоухі (яка перевтілилась у сирену - жінку-птаха), виступає маршал Маннергейм.
andriy.starodub
Andriy Starodub

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації