Якби економічним показником був не валовий внутрішній продукт, а кількість злості, яку генерують громадяни по відношенню один до одного, то ми певно були би передовою країною світу (уступаючи в цьому хіба що нашому східному сусіду).
Ось не знаю, чи ця ганебна традиція існувала з давніх-давен, чи зародилась за часів сталінщини, коли можна було написати анонімний донос на «ворога народу» (бо сусідська дівчина закохалась в нього), і зловтішатись ввечері від приїзду чорного воронка за ним.
Коли посадили Тимошенко — зловтішались не лише політичні опоненти, а і соратники по опозиції. Коли затримують чергового «правосека» чи «свободівця», радісно потирають ручки не лише колишні регіонали, а і соратники по майдану. Нікчемні духом сидять за екранами телевізорів чи моніторів, і генерують шалений потік зловіщої радості. «Розстріляти скотину!», «Відірвати йому хххх і підвішати на дерево!».
Молодший Янукович потонув на Байкалі (якщо це не підстава) — «Ура, так йому і треба скотині!». Помер від інфаркту другий син Герман — «так цій сухх і треба!». Затримали Мосійчука, який витягував політв'язнів: «Ура, можна постити картинки про цього жирдяя!». На Ляшка хочуть завести кримінальне провадження: «Киньте цього підххх до зеків, хай йому..»!
В кожному з нас, десь живе чортик, який радіє не з наших перемог, а з поразок наших навколишніх. Цей чортик не хоче, щоб ми вилізли з багна, відмились, і жили на квітучій галявині. Цей чортик просто хоче, щоб всі інші були в цьому ж багні.
Шлях до щасливого суспільства має будуватись під гаслом: «Придуши свого чортика!». Але ж ні, ми будемо чекати поки його придушить інший чортик, і потім радісно зловтішатимемось з цього...
