Крітський щоденник
Друга подорож на Кріт
Коханій дружині присвячую цей твір
Мені 54 роки
12.06.2016
Вилітали зі Львова о четвертій ранку. Дві з половиною години пролетіли- швидко. Перші пів години стюардесси дружно вчили нас як користуватися жилетами, потім частували кавою і соком, а потім рознесли халявний холодний сніданок.. , який ніхто не чекав, але всі дружно з'їли. Посуд збирали довго-практично до посадки на Кріт. Час пролетів так швидко, що навіть в аеропорту- Іракліон, все ще не вірилося , що відпустка почалася....
День перший
Паралельно з львівським рейсом прибув московський... Чемоданами ділилися мовчки. Представники турфірм- дівчата-блонді (хтось вибирав) розподілили нас по мікроавтобусах і вже десь о сьомій ранку ми вирушили в напрямку наших готелей. Ми з Оленкою їхали до кінцевої точки — саме красиво містечко Кріту( за оцінкою туристичного довідника) Агіос- Ніколаос. Погода стояла сонячна, в машині працював кондеціонер, водій- грек впевненно вів машину вузькими місцевими вуличками. Наші сусіди- пасажири поступово виходили біля своїх готелей, а ми з Оленкою пробували оцінити наскільки їм повезло... Процес дуже подібний на єгипетський, зрештою ми знали куди їдемо. За якісь півтора години ми проїхали неповні 70км і і в'їхали в Агіос. Дивно, але я все ще не відчував хвилювання. Пробував впізнавати вулички , аж ось ми на місці. В самому центрі , практично біля місця мого першого візиту на Кріт. Великий готель з басейном і в ста метрах від пляжу. Доречі ,того самого пляжу , де двадцять років тому, вперше приіхавши на Кріт з товаришем Хавиком, ми окунулися в це море....
Оформили нас дуже швидко. Хлопчик-грек поволік наші валізи в напрямку номеру, а ми з Оленкою роздивлялися на всі боки , щоб оцінити наскільки вдалий наш вибір... На всі три зірки. Телевізор плоский( я взяв флешки з фільмами),вигляд з балкону чудовий, холодильник, кондюк.... Тримай хлопче 2 євро , а ми готуємось на море.... Перший день, ранок.Вечеря і всі враження ще попереду...
Ми вийшли на пляж. Це центральний міський пляж. Все. Крім моїх ностальгічних спогадів — нічого. Йдемо далі. А ось і місце де була біржа праці . Тут ,колись кожного ранку ,я чекав свого нового господаря. Йдемо далі вуличками, якими я ходив двадцять років тому... Неділя. З церкви назустріч йдуть старші люди- звичайно греки.. Я знову чую знайому мені мову.. Вдивляюсь в обличчя і пробую впізнати кірію Софію...
Ми проходимо центральну площу і йдемо самими красивим вуличками Агіоса. Веду Оленку до найкрасивішого місця в Агіосі. Затишний куточок біля внутрішнього озера. Навколо ресторанчики, невеличкі готелі, лодочки... і на-жаль чути російську мову...
Ми йдемо набережною у пошуках красивого пляжу і заодно знайшли мій перший притулок на Кріті- готель «Перла». Зайшли в середину. Нікого. Як і в більшості малих готелей по всій набережній. Буду шукати Господиню Софію в її будиночку за містом...
Готель «ПЕРЛА»
А ось і перший цікавий пляж. Сонячно. Знайшли тінь під кактусом. Море! Я в масці , Оленка без. Під водою не Єгипет, але теж є на що подивитись. Рибки, ракушки..... Отримуємо задоволення.
В брошурі туриста є рекомендація не затримувались на пляжі після 12.00
Тому десь о першій ми встали і пішли у розвідку по магазинах і ресторанах. Розвідка закінчилась у симпатичному магазинчику поблизу готелю, де ми напакували в кульок грецький набір продуктів і пішли обідати в номер. Ми вибрали грецькі маслини на вагу, сир- фета,йогурт, який виявився смачною сметаною, здібні палянички, помідори, черешні і звичайно пляшечку грецького вина, яку нам вибрав сам господар. Все разом на 20 ть євро... А задоволення на два дні...
Вечерю чекали на міському пляжі- тому що близько, а ми втомились з дороги... Вечеря. Смачний шведський стіл! В Греції є все! І на відміну від Єгипту — все смачно! Ми обжерлися! Я лягав спати і вже переживав чи сможу я снідати?...
День другий
Понеділок. Наші туроператори — молоді дівчатки з Росіі (хоча десь є і з України) знають про Агіос ще менше від мене. Тому після смачного і ситного сніданку ми вирушаємо у протилежний бік Агіоса, у пошуках мені відомого пляжу. Тихі вулички, де немає ні російських ні інших туристів, привели нас до невеличкого симпатичного пляжу. Тут є де сховатися в тінь, без парасолі за 4 євро, і саме головне- це чудове пісчане дно для Оленки і фантастичні печери-гроти для мене,до яких я легко доплив і зняв чудове відео.... Потім я переконав Оленку пройтися усе-таки до того пляжу, який я пам'ятав ... Колись чисто випадково, десь перед новим роком, прогулюючись у вихідний день околицями Агіоса, ми з товаришем вийшли на великий пісчаний пляж. Звичайно без туристів і лежаків.. Але пляж оточений пальмами і зеленню мені запам'ятався . Отже ми з Оленкою лишили речі і пішли далі. Ми його знайшли. Великий, весь в туристах і зі всіма можливим розвагами (скутер, банан, бар)... Та зовсім нам не цікавий. Але по дорозі до нього ми знайшли райський куточок. Маленька лагуна серед скель. Чиста водичка, грот до якого може добратися і сфотографуватись наша Оленка, і сусіди поляки з якими нам було приємно поспілкуватись.
Загорівші, а точніше згорівші ми повернулися в номер обідати і ділитися враженнями і бажаннями від цих днів...
Коли прокинулись, то побачили диво... Небо Кріту було в хмарах. Чудова нагода піти в гості до господині Софії . Це запропонувала Оленка. І тут я чомусь почав хвилюватись.. Пройшло більше двадцяти років. Чи впізнаю, чи знайду дорогу..? Впізнаю, знайду, подякую.. Мені просто треба їй подякувати. Взяли Львівські подарунки, фото, відео і пішли... Я вів Оленку тими вуличками, якими давним-давно, щоденно ходив на роботу, на закупи, і деколи на почту, звідки я дзвонив у Львів моїй Оленці..... Ми побачили маленький магазинчик- пекарню, де я завжди купляв хліб- смачний і дешевий. Хліб такий смачний, а ми такі голодні, що могли його з'їсти нараз. Зазвичай, ми їли один хліб на двох, в день. На свята — кожен мав свій. Ми так самі придумали. Економили...
Дорога навколо змінилася, але я все впізнаю. Дійшли досить швидко. Я зробив висновок, що дорога мені здавалася довшою, тому, що колись, я проходив її втомлений, і по декілька разів в день... Ми підходимо до будиночку Софії . Я впізнаю його і хвилююся щебільше.
Оленка залишилась біля брами , а я піднімаюсь до будиночку. Бачу на терасі біля будинку у ліжку хтось спить... Собаки десь в кущах загавкили сильніше. Старший , небритий мужчина, піднявсь мені назустріч. Точніше з лежачого положення присів на ліжку. Калімера-вітаюсь я і пояснюю, що шукаю господиню Софію. Він пояснює, що її тут немає. Вона десь в горах, в селі і приіде не скоро. Тоді питаюся за господаря,її чоловіка Міхаліса. Він каже що це він.....
Придивляюсь ... Так, впізнаю. Пояснюю хто я і що був тут давно- давно. Андреас. Каже що впізнав. Передаю йому подарунки- цукерки і пляшечку зі Львова. Він здивовано дякує. А я дякую йому. Підійшла Оленка і зробила нам фото на пам'ять . То і все . Попрощались . Йдемо у місто. Цього разу я,як турист. Спогади....
Завтра новий день- нові пригоди....
День третій
Наш туроператор -Даша із Ростова, підказала новий маршрут. Декілька кілометрів по набережній і на одному з мисів побачимо готель «Мінос Пала». На його території є найстаріша церква , яка носить назву святого Ніколауса, так як і місто. Ключі треба попросити на рецепшині, залишивши документи в заставу. Зранку ми вирушили в дорогу. Через центр , по набережній, зробили фото біля великого кораблика,що стояв в порту, за якісь 40хвилин ми нарешті прийшли. Готель на всі -5ть зірок. На вході охорона, далі великий сад, тенісні корти і маленька кам'яна церква. Нас пропустили без перешкод і попросили почекати людину з ключем. Появився чоловік з великим ключем і чистою російською запросив всередину...
Церква 7-8 століття, малесенька, по стінах залишки старої штукатурки в древніх розписах, образи, свічки і ми- туристи. Помолились і подякували Богу за все... Далі вирішили пошукати пляж цього готелю- бо купатись кортіло вже давно. Зеленими лабіринтами виходимо до моря. Невеличкий, доглянутий пляж. Парасольки і лежаки наполовину заповнені . Ми вибираємо подалі від невідомих нам людей( як виявилось- німці) і впевнено займаємо місця. У крайньому випадку заплатимо. Пляж і море тут чудове. Вид відкривається на сусідні острова,а у воді я вперше побачив кальмара і багато крабів. Від нам відомих чорноморських ,відрізняються будовою- плоскіші і без двох великих клешнів. Ми накупалися, належалися, надивилися німецьких топлес...
Так весело провели час на пляжі аж до вечора. Оленка дуже переживала, що вона скаже охороні ,коли ми будемо виходити. Але погане знання грецької і посмішка охоронця на виході- спасли Оленку від позору... Ми вийшли на волю щасливі і накупані. По дорозі знайшли найдешевше агенство прокату машин і домовились взяти машину для поїздки в гори. Високо в горах є плато Ласіті. З печерою Зевса і мальовничою долиною вітряків. Але саме головне , що саме там, у селищі Меса-Потамі, я колись провів працюючи перші місяці на Кріті.
Після вечері нові вулички Агіоса. Знайшли ще декілька пляжів, море кафешок- точніше таверн, де Оленка не втрачає надію попробувати смачну рибку...
День четвертий
Середа в Агіосі- базарний день. Тільки раз в тиждень, у визначеному і вже відомому мені місці . Тільки сьогодні ,зі всіх навколишніх сіл , збираються господарі — греки, щоб продати свій товар. Цього дня ми прокинулись раніше і ще до сніданку вирушили на закупи, а точніше у розвідку. Для тих хто розуміється. Оливкова олія і оливки найсмачніші з Греції , а точніше з Кріту. А тепер саме важливе. Ці речі треба купляти на базарі. Тому, що домашня олія і домашні маслини ( засолені по рецепту Яніса, Маноліса, Міхаліса..) завжди смачніші магазинних.
В цьому ми вже переконались ще двадцять років тому, коли я вперше привіз їх з Кріту. І ось сьогодні ми з Оленкою пройшлись по базарчику, знайшли домашню олію по 5ть євро літр і смачні — бочкові маслини. Порозумітися з гоподарем нам допомагала дівчина з Тернополя, яка не могла пройти спокійно мимо земляків.
Так, що світ, і Кріт- тісний. Коротко. Все що є на прилавках -росте на Кріті. Все справді смачне. Апельсини-0,5Є,черешня-4Є,банани-2Є, полуниця-1,5Є..... Смак винятковий. Доречі тут можна купити місцеву ракію(самогонон) всього за 5Є- літр, а в магазині вона 10Є за 0,5 літра.Я вчора купив...
Кульки в номер і на сніданок. Після сніданку — на море. Скупались і в тінь. Я червоний зі спини, бо плавав з маскою. Сьгодні плавав без маски на спині. Тепер червоний з двох сторін. Оленку спасає крем і небажання плавати в масці.
З 14.00 до 17.00 ховалися в номері- на вулиці +30. Потім пішли орендувати машину для поїздки в гори. Вибрали економ варіант, але після мого пасата мені нічого не страшно. Господар Адоніс ,крім рідної грецької ,знає потроху багато мов. Нам було легко порозумітися, бо я теж знаю багато і потроху... Крім того він люб'язно дозволив мені покористуватися його компом, щоб звільнити пам'ять моєї заповненої , як виявилось на всі -9 Гб камери і перекинути все на флешку... І тут я помітив, що мова його комп'ютера — чеська! Виявилось, що його дружина з Чехії , він вже татусь і має дві донечки. Для тих хто не в курсі- я служив у Чехословатчині довше і ця мова мені відома краще ніж грецька... Отже ,спочатку він пригостив мене ракієєю,потім ми подружилися на ФБ, і в кінці я отримав 10% знижку у ресторані його знайомого ... На вечерю я йшов в хорошому настроі і як міг ділився ним з Оленкою. Завтра нові пригоди. Тим більше за кермом. Трошки хвилююсь....
День п'ятий
Встали раніше, щоб поснідати до моменту подачі машини під готель. Ранок 8.45 ми чемно чекаємо під готелем. 8.50 під'їхав усміхнений Адоніс. Вибачився і запросив в машину. Ми ще раз під'їхали в офіс і оформили договір цим днем.
Він передав мене в руки свого папа( тата) і полетів у інших справах. Швиденько підписали папери і пішли дивитися машину. Оленка в офісі пробує загнати наш маршрут у свій навігатор в айфоні. Не будемо її відволікати. Маленький Фіат невідомої мені моделі. Папа показав як заводити, як включати передачі і як закривати двері . Я впевнено кивнув. Він на всякий випадок вигнав машину зі стоянки на вулицю і передав мені ключі. Оленка з навігатором не знайшла повного порозуміння і наразі він показав їй тільки всі навколишні заправки,але папа її заспокоїв , дорога тут тільки одна , так що рано чи пізно повернемося.
Ми вирушили в Месса-Потамі. Нагадую. Це високо в горах ,маленьке село, де я провів зимою 1993 року два місяці працюючи на трьох господарів. Хоча жив в одного. Але це вже інша історія. Так ось. Ми прищіпнулися пасками безпеки і рушили. Напрямок відомий, дорога без ям, тільки встигай фото-відео робити. Ми під'їхали до заправки і заправились на всі 20-ть євро. По умовах контракту я повинен повернути машину заправленою, як а старті. Широка дорога на Іракліон. Я впізнаю оливкові ділянки, де колись працював. Тепер має бути невеличке містечко Неаполі, яке лежить біля підніжжя гір, куди ми прямуємо.Ми з'їхали з основної дороги на місцеву . Проїхали Неаполі і я, десь пів години петляв вузьким- гірським серпантином.
Скажу чесно. Давно так не петляв. По дорозі зустрілись два- три селища. Уявіть ,вздовж дороги, зліва над прірвою,і зправа під горою стоять невеличкі будиночки в один ряд. Не більше десяти... Біленькі,маленькі,бідненькі. Нарешті зявився вказівник Меса-Потамі. Я притормозив, щоб Оленка зафіксувала цей момент. Паралельно з знаком, на протилежному боці дороги, нас вже привітно запрошує до свого столика під парасолькою, симпатична- грецька бабулька. Ми привітно махаємо у відповідь і заїжджаємо в село. Я кручу головою на всі сторони, щоб впізнати і зупинись, аж тут село закінчилося.... Я здивований їду далі. Ні, ми звичайно зупинимось тут на зворотній дорозі, але за двадцять років я явно перебільшив розмір Меса-Потамі. Попереду, згідно наших планів- Плато Лассіті і вітряні млини , які побачив в Гуглі,і вони мені дуже сподобались... Звичайно можна зайти і в печеру Зевса, але Оленка дуже скептично відноситься до всього-цього... Отже ще 7-8км і ми пересікли хребет Кріту і побачили одночасно внизу- велику рівнину, це і є Плато Лассіті, і інше море,( див.гугл) що обмиває південні береги Кріту. Родюча рівнина забезпечує весь Кріт картоплею, хоча і крім картоплі тут росте все. Тому що вона-рівнина- родюча. Фото на пам'ять для себе і для Адоніса. Він просив фото його машини, що добралася сюди, і ми ідемо далі. Шукати вітряки. Все дуже просто. Я на айпаді маю це фото з Гугла і показую його грекам. Греки показують мені куди їхати . Приїхали . На одному з серпантинів, де відкривається чудовий вид на озеро , стоять декілька білих вітряків... Красиво!
Поряд великий ресторанчик з своїм музеєм і сувенірним магазинчиком і досить багато різноманітних туристів. Наприклад нас з Оленкою фотографували американці, ми фотографували єврейців, а єврейці.... Жартую. Фото на пам'ять і в дорогу. Меса- Потамі. Тепер я зупинюсь під знаком і пройдусь. Щоб не проскочити.
Знайомий знак. Я збавив швидкість і шукаю місце для парковки. Бачу знак парковки для гостей ресторану. Зупинились в тіні саду. Ресторан весь в квітах і головне в тіні. Сьогодні десь +35 . В горах якось легше , та всеж. Нам на зустріч іде господар, невисокий, бородатий дідусь і запрошує пройти за столики. Оленка іде до нього, а мене ,як завжди, в сторону, до свого столика, заманили дві бабульки. Я попробував горіхи з гірським медом і якусь лікувальну настоянку. Всі баночки були по десять євро. Я обіцяв їм проінформувати свою дружину, бо вона мій банк. Мене відпустили. Оленка тим часом вивчала меню і милувалася красою цього ресторанчика. Я зробив їй декілька фоток і вона трошки заспокоїлась . А мені цікаво , чи побачу когось знайомого...
Підходжу до господаря. Це калоритний персонаж. Довге волосся, борода, червона футболка і живі очі. Калімера. Уточнюю чи не був він господарем тут 20-ть років назад. Був. А чи пам'ятає двох українців, що працювали декілька днів на нього, бо я один з них... Андреас. Не.(так) Онасіс. Не(так) Обнялися. Оленка зробила нам фото. Ми ще раз нагадали, що з України , що літаком, що зараз в Агіосі.. На що він похвалився, а може й ні, що його син одружився з росіянкою і живе десь там...Ми вирішили попробувати щось смачненьке у нього, бо все дуже справжнє- грецьке. Відповідно мусака є мусака. І дві грецькі кави. Звичайно все було смачно, а головне не подібне на все, що ми пробували до цього. Як комплімент від закладу-нам принесли тарілочку фруктів. Фруктів, які виросли в саду Онасіса, тут високо в горах… Дякую-Онасіс.
Я пройшовся з Оленкою по місцях своєї трудової слави... Вілла , яку ми приводили в порядок, кам'яна стіна навколо неї ....( див фото) В кожному разі- стінка, яку ми з Віктором будували вперше- стоїть . Фото-відео на пам'ять . Дякуємо Онасісу, розраховуємося , і нас просять заповнити книгу відгуків. Ми з радістю, рукою Оленки, пишемо вдячність від українців зі Львова і знаходимо відгуки вдячних росіян, голландців , німців.... Я повертаюсь щасливий. Те, про ,що я мріяв так давно- здійснилось! Везу Оленку в Елонду. Містечко дорогих готелей, ресторанів і пляжів. Просто подивитись. Ми ситі, нам є де жити і ми сьогодні на колесах... Життя -Орео.( прекрасне)
Вілла Манолі-першогонашого господаря на Кріті
День шостий
Ми ще під враженням від поїздки . Оленка щаслива по своєму. Добре, що нічого не сталося і ми здорові повернулися. А я якийсь ліричний. На диво ,сьогодні вперше, на сніданок, чомусь вибрав муслі з молоком, йогурт і фрукти. Оленка не така, тому яєчня з ковбасками, грецький салат, булочка і... Зрештою кожен сам дбає про свою фігуру...
Задача цього дня : мені не згоріти у воді, Оленці нарешті загоріти. А то у Львові не зрозуміють нашу разючу відмінність по кольору. Сьогодні мої підводні трофеї поповнилися . Я вперше спіймав декілька морських зірочок. Буде цікава згадка-магнітік на холодильник
День закінчили вечірньою прогулянкою. Нам досить легко вдалося вийти на нову оглядову точку Агіоса. Вище озера йде вуличка. Там стоїть лавочка з якої відкривається чудовий вид на вечірній Агіос.(див. фото) На диво, або скоріше на щастя лавочка була вільна і ми і десь пів години вдавали закохану пару...
Знайшли місце звідки зроблено рекламне фото Агіоса і я своїм айфоном намагався його повторити... Пройшлись вечірнім центром Агіоса. Ресторанчики прикрашені і освітлені. Одні майже повністю заповнені, поряд зовсім пусті. Пустих більше. Маленькі- красиві магазинчики. Оленка вибирає капелюшок. В одному магазинчику знайшли такий, що подобається нам обом. Я роблю спробу збити ціну, але продавщиця аргументує чисто по львівськи, що вона тільки продавець.... Зрештою капелюшок дійсно гарний, тим більше з грецької соломки... Роблю фото щасливої Оленки і щасливої продавщиці. Оленка в новому капелюшку, з гордо піднятою головою веде мене далі....
День сьомий
Такий , як і шостий, але без пошуків капелюшка. Зате сьогодні вечером шукали пляжну сумку. Цікава закономірність- все що нам подобається коштує скажем 100Євро. Все що не подобається- скажем 20Євро. Висновок — для чого нам пляжна сумка, якщо до цього часу обходились без неї . І тут Оленка призналася , що для поїздки на Санторіні булоб добре мати таку сумочку...
Мене чекає подарунок! Одноденний тур на Санторіні. Вилітаємо завтра зранку!
Біжу пакуватися і дивитися в Гуглі , яке воно -Санторіні,чим вона- Оленка, здивує мене цього разу....
Так , що день мого народження має бути цікавим.
День восьмий
Санторіні в подарунок. Літаком з Кріту і через пів години ви на Санторіні. Зразу скажу, що я під сильним враженням і слів не вистарчає,щоб це передати. Тим не менше…
На залишках величезного вулкану, який частково занурився в море, а кратер став внутрішнім морем- утворився архіпелаг островів — Санторіні. Це теж Греція. Заснована спартанцями. Але ця Греція- відрізняється від тієі, що за межами Санторіні. Білі будиночки під голубими куполами обліпили схили вулкану, який, доречі, може про себе нагадати знову. Тим не менше, спочатку греки, а потім і європейці кинулись скупляти залишки нерухомості, після чергового землетрусу 1956 року. І на сьогодні -тут самі високі ціни-3500Євро за метр. Метр сейсмічно- нестабільної землі. Хоча земля тут зовсім не земля, а вулканічна порода- пемза. Який чудовий теплоізоляційний матеріал для всіх будиночків , адже на сонці +40С ,але страшне випробовування для рослин.
На островах , якось пристосувалися: фісташкові деревця, лежачі, а точніше закручені в спіраль виноградники, якісь боби, і унікальні , маленькі помідорчики. Уявіть, що всі рослини не бачили дощу, їх ніхто не поливає, банально нема чим, і живуть вони за рахунок нічної роси. Зрештою так живуть всі санторінці. Дахи всіх будиночків зроблено так, щоб збирати вологу у підземні резервуари. Ще воду отримують опрісненням, але, щоб попити-її треба привезти з материка, або Кріту. Зрештою , як і всі продукти і всякі товари.
Ось в таких, тяжких умовах, живуть 12 тисяч місцевих санторінців, 4,5 тисячі осликів і 2 млн. туристів , які щоденно, літаками і пароплавами пхаються на Санторіні і мріють покататися на бідних осликах. Вузенькі вулички буквально кишать туристами зі всього світу. Всі фотографують, хто чим може. Тут і професійні камери, з об'єктивами на пів метра, і телефони всіх марокі і відеозйомка молодят. Молодят з Японії ....
Доречі, ми з Оленкою, повністю використали ресурс відеокамери Soni і двох айфонів. Під кінець дня апаратура просто погасла. Але поки вона не погасла, ми ходили вузьким вуличками, спускалися і піднімалися, пробивалися крізь натовпи туристів, потіли під палючим сонцем і знімали- знімали- знімали... Морозиво. Воно тут дуже смачне і дивне. Тягуче і натуральне. Я відзначаю зі смаком манго... О манго...Оленка почала з фісташкового, а потім забрала моє .. манго... І весь час повторювала- з днем народження Андрійко, з днем народження...
Ми шукаємо вино. Унікальне вино Санторіні- Vinsanto. Його тут багато. Різний смак і різні ціни. Нам дали попробувати. Нектар . Ми купляємо, пакуємо в упаковку за 5 Євро , щоб вивезти літаком з острова. Тепер , крім рюкзака, в мене є ця коробка, відеокамера і айфон на взводі... Ми йдемо шукати осликів. Йдемо на запах. А ось і вони. Чемно, ланцюжком, один за одним ідуть за новими туристами, які там внизу, біля причалу....
Ми петляємо вуличками. Знаходимо красиві магазинчики з дорогими і красивими речами . А Оленка все повторює- з днем народження.... з днем народження…
Я хочу до моря. Автобус забирає нас на обід в таверну. Таверна на березі моря. Ми довго і смачно їмо . Довго тому, що багато туристів, а греків- офіціантів мало. Смачно- тому , що голодні, і ще тому, що справді смачно. Нас пригостили вином. Вільний час на пляжі- Камарі менше двох годин. Потім , ще одна екскурсія і в літак.. Пляж весь чорний... Вулкан так захотів. Я вдягаю маску і ниряю. Там теж чорний пісок, чорні риби,чорні краби,чорні молюски і я в чорних плавках- всі в чорному..... Санторіні одним словом...
Автобус везе нас на місце великих розкопок. Вулкан колись знищив все, але під десятьма метрами попелу зберіг- законсервував ціле місто. Ми не йдемо дивитись розкопки, а останню годину на острові -проводимо у ще одній затишній таверні на березі моря. Ми п'ємо Нектаріно- це ще одне чисто санторінське вино. Зі смаком диму...
Я побачив в таверні грядку на якій ростуть помідори. Невже це вони- знамениті санторінські помідори, такі солодкі, що з них роблять повидло? Я прошу офіціантку принести два помідорчика. Вона веде нас до грядки. Там якраз два. І ось перед нами з Оленкою , на білій тарілці лежать два помідори. Я обережно кусаю.... На жаль це не ті знамениті... Знамениті ростуть десь в горах....
Ми п'ємо вино і дивимось на дивне море. Оленка все повторює — з днем народження.... Я закохано і втомлено дивлюсь на неї . Дякую за ці враження. Хочу прийняти душ, і просто лежати думаючи про Санторіні- дивне місце на Землі, на залишках вулкану....
Греція — Кріт- Санторіні
20.06.2016 року
