Утопія

Публікувалося тут

Як відомо, стратегічна мета президента Голобородька, задекларована у серіалі «Слуга народа» — польот на Луну. Не засуджуватимемо цих бажань: зрештою, любий нормальний піонер хотів стать космонавтом. Тим більш не заважатимемо, на Луні йому і місце.

Нашою ж метою має стати побудова стійкої, міцної й ефективної державної системи, яку не зможе зламати перший ліпший випадково обраний до неї довбойоб, і яка натомість здатна такого довбойоба перетравити.

Згідно з Полібієм, демократія має тенденцію до виродження в охлократію. В нашому ж випадку маємо справу з виродженням охлократії в лохократію: «Мудрий нарід»™ обирає телевізійного клоуна президентом держави і «під його відповідальність» під зав'язку наповнює парламент ПАРЛАМЕНТСЬКО-президентської республіки натовпом з перших ліпших довбойобів під торговою маркою президента. Таким чином, вітчизняна охлократія могла би впевнено мутувати і в тиранію, якби лиш не повний довбоєбізм обраного президента та його депутатів і цілковита відсутність контролю останніх з боку першого.

Звідси маємо наступні спостереження:

1. Насєлєнієм ПАРЛАМЕНТСЬКО-президентської республіки традиційно президентські вибори вважаються важливішими парламентських;
2. Насєлєніє у масі своїй традиційно легковажить своїм вибором.

Застережемо однак нашого читача судити вітчизняне насєлєніє суворо. Воно не унікальне в своїй інфантильності. Дається взнаки відсутність сталої демократичної традиції в Україні через геть нещодавнє набуття нею суб'єктності. Відтак нині маємо перехідну демократію: «Мудрий нарід»™ навчився пхати в урну бюлетень, однак не навчився робити це розумно, усвідомлюючи наслідки свого вибору. Що робити? Направляти народні потуги в конструктивне русло і стимулювати формування громадянської свідомості. Себто будувати демократичну традицію. Питання в тім якими засобами.

1. Президента має обирати парламент, а не «Мудрий нарід»™. На те наступні причини: по-перше, це сформує нарешті в насєлєнія розуміння, що в ПАРЛАМЕНТСЬКО-президентській республіці парламент головний, а відтак свої надії на економічний добробут воно нарешті справедливо почне покладати на тих, кого обирає — Верховну Раду, яка й формує уряд, а не на президента, який нарешті займе законне місце головного координатора війська та дипломатії і арбітра у трикутнику парламент-уряд-суд, а не «отця нації». По-друге, президент один, а депутатів 450, а суто з точки зору статистики навіть за нинішніх лохократичних умов тяжко уявити, щоби після виборів усі 450 обраних депутатів виявилися довбойобами, тоді як у випадку з президентом шансів завжди лишається рівно 50/50.Однак ми усвідомлюємо, що делегування парламенту функції обрання президента — це не панацея, адже парламет все одно обирає той самий «Мудрий нарід»™, а отже ризики ще надто великі. Тому:
2. Правом голосу на парламентських виборах мають наділятися лише платники податків (прямих, певна річ). По-перше це стимулюватиме вихід вітчизняної економіки з тіні, по-друге голосувати на виборах припинять ті, кому це непотрібно (зрештою, непотрібно це й нам), по-третє ж ми покладаємо надії на мізки, які як кажуть, ще не перевелися у деяких верств платників.

Певна річ, це лиш частина заходів, необхідних для формування в Україні розвиненої демократії. Та на нашу думку вони є основними, в той час, як інші можуть бути дискутовані. Адже історія показує, що саме розвиток парламентаризму стимулює розвиток державний, в той час як вибори «отця нації» щоразу виявляються на ділі лотереєю. А часу на цю безкінечну Лохо-Забаву ми, на жаль, не маємо.

Вважаємо натомість скасування загального виборчого права та прямих виборів голови держави надійним фундаментом для розбудови парламенту і його інституцій, недорозвинених наразі.

Усвідомлюємо разом з тим, що ні політичної волі, ні політичної хоробрості для прийняття таких рішень жодна з політичних сил України не має наразі й навряд чи колись матиме. Відтак наш політичний розвиток приречений тривати природним еволюційним шляхом, як це й було з нинішніми розвиненими демократіями: шляхом проб і помилок, шляхом набивання власних ґуль (шлях цей так чи інакше приводить в підсумку до обмеження виборчих прав). А тому маємо усвідомлювати що ворог зацікавлений, аби ми збилися з цього шляху. Отже вибір в підсумку лишається за тим же «Мудрим народом»™: терпляче і наполегливо будувати розвинену демократію в Україні, надійно оберігаючи будівництво від агресора, або здатися і довго й марудно будувати вже демократію російську (а воно нам треба?). Маємо, певна річ, обрати перше. Тривожить лиш можливий вибір «Мудрого народу»™.