Публікувалося тут
Тут от колєги-порохоботи часто озвучують цікаву думку: мовляв, експрезидент Віктор Хведорович Янукович на фоні новообраного преЗЕдента Володимира [без патроніма] Зеленського ще й нічого собі так виглядає.
Ловив себе на цій думці і я. «То в чому ж прикол? — став я міркувати, — чого який не є, а все ж таки новий преЗЕдент (котрий, як не крути, на відміну від Федоровича спортивний, гарно підстрижений, не лише дорого, але й зі смаком одягнений і т.п. — симпатичний, одним словом) вилядає в цілому гірше Януковича за наявності гарнішої обгортки?»
Думав-думав — та й надумав.
Справа в тім, що віктор Хведорович, будучи таким самим босяком з промзони, як і Володимир без патроніма (ба навіть з досвідом ходок на зону, якого не було у новообраного преЗедента), усвідомлював свою убогість недосконалість. Шлях Януковича до влади (і президентства як наслідок і кульмінація цього шляху) — це хрестоматійне московське «із грязі в князі». А от вийшовши на рівень «князі» Віктор Федорович уже не міг собі дозволити поводитись як «грязь», а відтак став обростати примочками, відповідними, на його думку, «князівському» статусові: Межигір'ями, крутими тачками, дорогими котлами, костюмами «Бріоні» і золотими унітазами. Однак, не обмежуючись служінням мамоні, президент-утікач перековував, відповідно до свого владного статусу, і власну поведінку: поводив себе вже не як єнакієвський босяк, а як совковий начальник у пижиковій шапці. Відчитував подчиньонних (як Данілич відчитував його самого в битность прем'єр-міністром), проводив пафосні совєщанія за сталінськими дубовими столами і толкав рєчі на мєропріятіях. І навіть вчив українську мову.
Себто, Віктор Федорович, сам по собі будучи декласованим елементом, прагнув вписатися в найвищі щаблі бюрократичної машини і соціальної піраміди України, нехай і доступними для його розуміння босяцькими методами, а відтак стати не «парнєм Вітєй», а «паном Віктором». І навіть досяг у цих починаннях певних успіхів.
Відмінність моделі поведінки Зеленського кардинально відмінна. Він не бажає вписуватися в етикети і церемонії, заведені в державному апараті зокрема і країні в цілому. Навпаки: Зеленський свідомо і послідовно руйнує систему ієрархії та етикету, розмиваючи тим самим рамки соціальних щаблів, аби опустити всю Україну до свого рівня. Дивно, скажімо, звертатися до викладача у ВНЗ на ім'я по батькові, коли президент України «просто Владімір».
Ми незчуємося, коли всі — професори і ПТУшніки, директори і підлеглі, школярі і вчителі — станемо не пані та панами, а чуваками та чувіхами. Без патронімів.
Замість шампанського на відкритті художньої виставки, канапок на кофі-брейкові в перерві конференції, чи страв від шефа на світському рауті нам пропонують шаурму. Ні, навіть не пропонують. Вказують як на норму.
Ба більше, новий преЗЕдент, «руйнує шаблони» і в Брюселі, шпацеруючи перед представниками союзних держав в рубашечкє з закатаними рукавами.
Замість політичних ігор та домовленостей і суворої перевірки указів та законів на бодай формальне дотримання Конституції — хамство, грубощі і беззаконня під обгорткою «вимог вищої справедливості».
Отже. Замість босоти, яка хотіла добре харчуватись, одягатись і виглядати, ми отримали босоту, яка хоче зробити босоту з усіх нас. Ми це проходили: «Хто бил нікєм, тот станєт всєм». Через сторіччя після більшовицького перевороту і знищення української держави, здійснених люмпеном, люмпен підіймає голову вже всередині України. Коло замкнулося, чувакі і чувіхі.
