Під час війни люди хочуть бачити надійних, професійних, патріотичних лідерів, на яких зможуть покластися в скрутну хвилину. І в країнах, які постійно перебувають під впливом безпекових загроз і воєнних дій, великі надії громадянами покладаються саме на військових – не лише, як на захисників, а й суспільних і політичних лідерів.

Нещодавно Центр Разумкова оприлюднив соціологічне дослідження «Довіра до інститутів суспільства та політиків, електоральні орієнтації громадян України (липень–серпень 2021 р.)». Серед державних та суспільних інститутів найчастіше довіра висловлюється до Збройних Сил (68% опитаних), волонтерських організацій (64%), Церкви (63,5%), Державної служби з надзвичайних ситуацій (61%). Інше опитування «Думки та погляди населення щодо збройного конфлікту на території України», проведене Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), показало, що 48,9 відсотків українців гостро відчувають зовнішню агресію. Особливо промовистими є дані дослідження про ставлення українців до ескалації конфлікту на Донбасі, проведеного Українським інститутом майбутнього (UIF). 70% респондентів головною причиною, яка заважає припиненню війни на Донбасі, називають небажання з боку влади РФ її закінчити. 
Не дивно, що погляди суспільства звернені в бік військових, на яких покладаються великі надії в протистоянні зовнішній агресії. Такі лідери – з  військово-тактичним, стратегічним та оперативним бекграундом, особистим бойовим досвідом, фаховим розумінням компонентів безпекових загроз, які постали перед країною та світом, – чітко усвідомлюють ціну миру та тягар війни для суспільства, економіки, держави. 
Політики мирного часу в умовах реальної війни часто мало ефективні. Вони не мають належного бачення того, як стрімко може змінюватися й поширюватися масштаб безпекових загроз і гібридної війни, який ресурсний потенціал потрібний для нейтралізації цих нових викликів, які системні дії варто запроваджувати негайно, а не розтринькувати час на політичні ток-шоу.
І люди чітко розуміють, що запорука сильної країни, особливо в умовах війни, – залежить від лідерів-державників із реальним досвідом роботи у безпеково-оборонному блоці, які здатні повести за собою суспільство, особливо в момент деморалізації та безнадії. Такі лідери здатні надихнути на боротьбу за свободу країни, спонукати до тих перетворень, яких потребує держава.

Світовий досвід
У переломні періоди історії найефективнішими, зазвичай, ставали лідери з з реальним бойовим досвідом, які причетні до безпеково-оборонних структур: від служби на передовій до роботи в спеціальних служб і військових підрозділах.
Вони володіють ексклюзивним типом фахових знань, навиків і зв'язків, мають професійний досвід, яким в умовах безпекових викликів і гібридної війни не володіє традиційна політична еліта мирного часу з постійними чварами та внутрішніми протистояннями. Таких Яскравих історичних персонажів можна згадувати чимало — Олександр Македонський, князь Ярослав Мудрий, гетьман Богдан Хмельницький, імператор Наполеон, генерал де Голль, Вінстон Черчілль, Ататюрк. Що їх об'єднує? Спершу вони проявили себе як хоробрі воїни  та полководці, а згодом як державні діячі, яких поважали у світі. Саме про цих людей історія говорить, як про батьків-засновників, чи рятівників держав у час лихоліть. 
Говорячи про сьогодення, передусім на думку спадає приклад Ізраїлю, в якому впродовж останніх добрих пів століття головний політичний пул країни сформували саме колишні військові, учасники бойових дій. Ще перший прем'єр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон мав значний особистий військовий досвід. Або Аріель Шарон – легенда ізраїльських спецслужб. Усю свою молодість та юність майбутній Прем'єр-Міністр Ізраїлю провів буквально в окопах. Його ім'я в Ізраїлі вимовляють із захватом. Молодий Шарон із студентської лави був особисто покликаний Бен-Гуріоном, щоб очолити військовий опір Ізраїлю. Майбутній політик керував диверсантами, десантниками та навіть танкістами, наводячи жах на палестинців та арабів. Тим не менше, будучи вже політиком, Аріель Шарон виявив незвичайну мудрість і надовго забезпечив мир в Ізраїлі та на Близькому Сході.
Іншим яскравим політиком із військовим і безпековим досвідом є Іцхак Равін. Перш ніж стати політиком зі світовим ім'ям, він керував низкою бойових операцій у складі спецназу «Хагани» – «Пальмахе». Після здобуття Незалежності, вже на керівних постах в Армії визволення Ізраїлю — керував військами, зокрема й у «Шестиденній війні» з арабським світом. Також промовистою є біографія чинного прем'єра Ізраїлю Нафталі Бенета, який служив у спецназі Саєрет – елітному  підрозділі Армії Ізраїлю. Це й не дивно, якщо зважити, яка регіональна напруга є на Близькому Сході. Саме в тому в ізраїльському суспільстві такий великий запит на політиків із військовим бекграундом.
До теми можна згадати легендарного сенатора США та друга України Джона Маккейна. Він не став президентом США, проте на своєму власному прикладі продемонстрував справжній патріотизм. Капітан військової ескадрильї Армії США у В'єтнамі потрапив у полон, де 5,5 років зазнав жахливих тортур, нелюдського поводження. Тим не менш, Маккейн вижив усупереч усьому і став згодом найвпливовішим сенатором-республіканцем у Парламенті США. Маккейн не соромився особисто приїжджати на Майдан до Києва, щоб висловлювати свою підтримку українському народу та багато зробив для того, щоб допомогти нашій країні впоратися із зовнішньою агресією.
Сучасні українські військові також мають чим пишатися: можна згадати чимало прикладів гідної служби – від миротворчих спецоперацій ООН у різних регіонах світу до оборони країни від російської збройної агресії. Останнім яскравим прикладом військової звитяги українців стала успішна операції з евакуації громадян України та інших країн із Афганістану, про що з захопленням повідомляли світові медіа та наші міжнародні партнери.

Силовики і політика в умовах гібридних загроз
Втім, військові та представники безпекового блоку в українській політиці – явище далеко не нове. Ми вже в праві назвати людьми-епохою таких визначних представників, що були причетні до становлення оборонно-безпекового сектору доби Незалежності, як покійний генерал Євген Марчук, а також академік Володимир Горбулін.  
Значний політичний бекграунд бачимо в колишнього лідера «Громадянської позиції», полковника Анатолій Гриценко чи колишнього голову СБУ Ігоря Смешка, які часто беруть участь у виборчих кампаніях, але не проявили себе у протидії новітній російській агресії та не вийшли за межі парадигми «старої» політики.
Постмайданна епоха також привела у в політику багатьох силовиків, хоча й з різних середовищ. Можна згадати народного депутата, «кіборга», ветерана АТО Романа Костенка, народного депутата, генерал-лейтенанта Михайла Забродського. Медійно пізнаваними також стали колишній командувач ССО Ігор Луньов, колишній керівник СЗРУ, генерал-лейтенант Валерій Кондратюк. Ці люди вже отримали значний політичний та адміністративний досвід і їхні імена дуже часто з'являються в стрічці новин.
Останнім часом в інформаційному полі також активно з'являються головнокомандувач ЗСУ, генерал-лейтенант Валерій Залужний, начальник Генерального штабу ЗСУ, генерал-лейтенант Сергій Корнійчук, начальник Головного управління розвідки МОУ бригадний генерал Кирило Буданов. 
Невідомо, як у подальшому складеться кар'єра чи політична доля згаданих людей, але варто наголосити, що вони з'явилися в час докорінних трансформацій, які переживає весь безпеково-оборонний сектор України. На наших очах відбувається остаточна зміна поколінь у цій сфері, на зміну паркетним радянським генералам приходять покоління бойових офіцерів з іншою освітою та цінностями, безцінним досвідом війни за Незалежність, з інноваційними знаннями та новими аналітичними підходами. Ці люди професійно сформувались під час новітньої російської агресії. І співпраця із західними союзниками та сприйняття Росії, як ворога, для них є базовими речами. 

Кризовий менеджмент
В умовах суспільно-політичної нестабільності в Україні, а також постійного нагнітання з боку російського агресора «туману війни» (Клаузевіц) – стану безнадії, приреченості – наше суспільство надто сильно залежне від інформаційного поля, яке також перетворилося в поле війни. Збройна агресія путінського режиму, яка триває з 2014 року, – це довгостроковий чинник впливу на нашу державу й суспільство, а також на медійне поле та економіку.
В таких умовах держава й суспільство потребують нового типу кризових менеджерів, які мають бути також фахівцями з гібридних загроз і гібридної війни, що визначає характер безпекового середовища, як в Україні, так і світі. Не треба забувати, що знищити Україну прагне особливо небезпечний і підступний ворог – тоталітарний режим, який очолює колишній співробітник спецслужб Володимир Путін. Протидіяти цьому повинні найкращі українські фахівці, а для цього їм потрібні належні повноваження та вікно політичних можливостей.
Ми маємо справу з новою парадигмою агресії, що поєднує одночасне застосування конвенційних військових сил і парамілітарних підрозділів, енергетичного шантажу, торгівельного, економічного тиску, інформаційних диверсій і кіберспецоперацій. У такій реальності інформаційний простір перетворюється на безперервний театр бойових дій і з не меншим руйнівним ефектом, як від градів, мінометів і танків. Інформаційний простір гібридної війни — це специфічний уявлюваний світ, у якому «добро» ще може не означати добро, а «зло» – зло. Безперервні спецоперації ворога, які мають на меті підірвати довіру до українських української держави, до політиків, моральних авторитетів, військових лідерів і командирів, покликані все більше посіяти в нашому суспільстві страх, зневіру, почуття приреченості. І щоб протидіяти таким сценаріям на державному рівні необхідні лідери й кризові менеджери з військовим і бойовим досвідом, із тактичним і стратегічним розумінням безпекових, оборонних, інформаційних економічних, соціальних процесів, що відбуваються в країні і світі.
Сьогодні українське суспільство переживає нелегкі часи. Цілком можливо, що запит на сильних лідерів із військовим досвідом може з'явитися найближчим часом. Недаремно проти перспективних представників військового середовища регулярно проводяться інформаційні операції, щоб їх максимально дискредитувати, щоб підрізати їм крила буквально на старті та очорнити в очах суспільства. Цьому також всіма силами сприяє агресор, який навмисне спотворює картину реальності, щоб дискредитувати як органи державної влади в Україні, так і силові структури, керівників підрозділів та командирів, пізнаваних у суспільстві.
Чому військові у політиці можуть стати успішними? Бо крім довіри українського суспільства їм також довірятимуть міжнародні партнери. Це нове покоління українських силовиків здатне перезавантажити нашу політику, покласти край постійній корупційній метушні та скандалам, із яких не вилазить стара політична еліта, що лише примножує власні статки і не думає про майбутнє держави та суспільства.