Друзі, які думають, що після прийняття законів про релігійну освіту в нас настане повна москвоправославна реакція, трохи помиляються. Думаю, якщо вона і настане, то тільки в межах, передбачених поширенням цієї трохи дивної конфесії. Тим більше, що ніхто нікого не силуватиме. Хто захоче, той віддасть свою дитину. Я не віддам, наприклад. І вам не раджу.
Крім того, чи знає хтось менш-більш вдалі приклади сучасної «православної науки», неабиякі успіхи на педагогічній ниві?
Значно привабливішою в цьому контексті виглядає перспектива відкриття єзуїтських і протестантських шкіл.
Хто би що не казав, але це цілком пристойна альтернатива нашій педагогічній системі. Особливо це стосується, певна річ, вищої гуманітарної освіти – філософії, історії, філології, культурології, соціальної роботи, політології, які викладаються в сучасних єзуїтських вишах. Наприклад, у тій же Польщі. Поцікавтеся, вони існують і існують непогано. Та ж Akademia Ignatianum у Кракові.
Приклад нашого УКУ, думаю, теж цілком позитивний. Хто може посперечатися з тим, що це на сьогоднішній день найсильніший гуманітарний університет в Україні, напрогресивніший і найвідкритіший?
Тобто, ті, хто боїться засилля православних шкіл МП, НМД, дмухають на холодне. В умовах існування закону про релігійну освіту і релігійні школи переможуть ті, за ким інтелектуальна традиція, привабливість, гнучкість, відкритість і, не побоюся цього слова, прогресивність. Так-так, а ви думали, церква в Європі поширює свої ідеї хресною ходою і вертолітними благословеннями?
Якщо єзуїти або протестанти даватимуть пристойну гуманітарну освіту, цьому опиратися буде важко. Та й чи потрібно?
Крім того, існування альтернативи створює ситуацію конкуренції. Чи краще наше нереформоване і звичне педагогічне болото?
