Дуже цікаво стає завжди, коли росіяни у відповідь на європейські санкції погрожують європейцям «адекватною відповіддю». Погрози лунають ось уже другий рік, але міра їхньої дошкульності цілком нематеріальна і, як і більшість державних російських месиджів, має цілком внутрішній характер. Ц̶е̶й̶ ̶т̶е̶м̶н̶и̶к̶ ̶у̶м̶о̶в̶н̶о̶ ̶м̶о̶ж̶н̶а̶ ̶н̶а̶з̶в̶а̶т̶и̶ ̶"̶Н̶а̶с̶ ̶е̶б̶у̶т̶,̶ ̶а̶ ̶м̶ы̶ ̶к̶р̶е̶п̶ч̶а̶е̶м̶"̶.̶
Не думаю, що вони самі вірять у якусь ефективність реального, матеріального впливу.
Ну, от, наприклад, що таке заборона на в'їзд до Росії? Що там, в'їхавши, робити нормальному європейцю? Фотографувати babooshkas, як один мій знайомий фотограф? Він туди їздить усе життя фотографувати різні "язвы жизни" і babooshkas. От по ньому, як я розумію, санкції вдарять. Але й тут особливої біди немає. Babooshkas не є російським ексклюзивом, на превеликий жаль. Або на превелике щастя. Кому як.
https://iwrotesomestuff.files.wordpress.com/2014/05/pic-2.jpg
Отже, коли російський чиновник каже про адекватну відповідь, то надимається, як індик, і всередині себе має на увазі щось нематеріальне, щось сакральне. Десь всередині нього, "вскипает, как волна", певний комплекс, в якому вузлом сплітається весь російський ексклюзив. Цей комплекс у своїй основі дуже церковний. Він, властиво, подібний до "отлучения от церкви", тільки набуває космічної важливості.
І саме він у цей момент – носій "государственной воли" – "важная птица" і "большой человек", помыкающий Европой. "Государственное проклятие" – це не тільки локальне, духовне "анафематство". Це відлучення одразу від усіх "скреп", з яких складається стереотипний образ Росії, яка дуже багато подарувала світові. Це може бути баня, водка, гармонь и лосось, советское шампанское и черная икра, Гусь Хрустальный и Гусь Железный, ткачихи Иваново и оружейники Тулы, Золотое Кольцо, Кижи и Гжель, Толстой и Достоевский, матрёшка, петрушка и Юрьев день, Некому берёзу заломати и Эй-ухнем, Боже Царя храни, С чего начинается Родина, Куст ракиты над рекой, С намы старый скворушка до весны прощается, Пришвин и Бианки, Новиков-Прибой и Петров-Водкин, Шишкин и Левитан, Птица-тройка и Барыня, Комаринская и Вечерний звон, Подмосковные вечера и Рождественские встречи с Аллой Пугачёвой... Я вже мовчу про балалайку і День Победы.
Одне слово, все-все, що начебто проноситься в останню мить життя перед очима в кожного "русского человека" – в різній послідовності і в різному наповненні, але обов'язково й неминуче.
І от вимовляє російський чиновник: "адекватный ответ". І десь всередині його спалахує містичний вогонь, напружуються всі "сучки і задоринки", "шероховатости и зазубринки", "тупики и пустыри", "почёсывания и ковыряния": "Ни пяди, суки, ни клочка, ни закоулочка, суки..." – і постає-народжується Былинный Русский Богатырь на гнедом, вороном и в яблоках коне...
Ніде правди діти, здебільшого російським людям таке відлучення від космосу і відокремлення світла від темряви подобається. Але хто ми такі, щоб ламати їм кайф?
