«А коли приперло ти взяв мову як зброю, і скерував її на ворога» — сказав герої фільму «Кіборги» Серпень. Але ми і досі не не усвідомлюємо усю силу мови. Мова це зброя. А якщо хтось вважає, що війну проти України московити почали 2014 року - купіть парочку їх книжок року 2006.

Колись давно я задався питанням чому в Україні немає літературного героя. Ну от реально Легше всього відповісти за Штати — їх літературних героїв знає уся планета. МИ знаємо які літературні герої в Англійців і Японців. Можемо легко згадати парочку поляків та арабів. Навіть про московитів нам є з чого вибрати. А власного літературного героя в нас нема.

Я так думав. І я помилявся. Він в нас є. Вигодуваний шкільною літературною програмою та турботливо оберігаємий батьками та суспільством. Це комплекс жертви який в соцмережах отримав влучне імення — ЗРАДА. Ми не просто не віримо у можливість чогось кращого, ми наполегливо та жадібно вишукуємо погані новини аби потішити своє травмоване світосприйняття. Хто наші герої? Хто персонажі того що ми кожен день читаємо та дивимось? Чиновники-хабарники, продажна поліція, політики які вже давно здали країну ворогу, а також безсилі волонетри що безнадійно борються проти совітської державної машини (так ми і досі живимо у тій бюрократично-політичній машині). І ми настільки жадібні до поганих новин, що всі гарні події, а вони є, нами ігноруються. Зі школи ми запрограмовані курсом літератури на невдачу. Там ми читали слухали та завчали історії кріпаків та поламаних життів, тугу за домом у безкраєму степу, чи ще якийсь безнадійну нудоту. І тепер наче наркомани за дозою біжимо до тих хто розповідає нам про біди. Навіть серед патріотичних дайжестів ми обераємо ті що розповідають про те як в сусіда корова здохла. І звісно той сусід погань рідкісна і те що тваринка здохла це добре. Але що нам з того? Ми стали від цього краще жити чи просунулись в покращенні власної оселі?

Ви можете справедливо заперечити, що у всіх новини переважно про погане. Це коник масмедіа з часів фараонів. І я погоджусь. Та там на Заході є рятівний човник — література.

Наведу приклад. Можна як Южмаш сидіти на стільці рівно і радіти тому, що в Роскосмосу чергова ракета гепнулась. А можна як такий собі Ілон, не озиратись на в кого там що впало, а будувати свої ракети і отримати у 2017 році винагороду у 30% ринку космічних запусків. Чому так? Саме тому чому комуністична партія Китаю влаштовує фестивалі коміксів. Тому що Маск мріє! Він з дитинства читав комікси де супергерої могли робити неможливе. І дитячий мозок засвоїв просту істину: «можливо все». А головне він не один такий. Бо без сотень інженерів які читали такі ж комікси, ту ж саму «Дюну» Герберта, і дивились ті ж самі «Зоряні Війни» ніякий Falcon Heavy нікуди не полетів би.

Це в них там. А в нас? Високолоба література вчить, що життя є шлях страждання і відповідальності. Це ж так правильно не ховатися від реальності у світі ілюзії та вигадок. Треба бути реалістом і жити цим життям, складним та важким, але реальним.

Все круто, але тут є пастка. Герої це образ на якого хочеться бути схожим. І на кого ми хочемо бути схожим? На Василька з сусіднього підїзду? Так він такий самий як я. Може на Тараса? Так в Тараса татко депутат, я свого татка вибрати не можу. Дашка? Ота дурепа, що після школи вискочила заміж і тепер сидить одна з двома дітьми на шиї батьків? Може Марінка? Так та взагалі свою посаду насмокта... І так далі. І ми не розвиваємось ми залишаємось там де ми є. Бо соціальна проза це така зручна реальність де в сусіда корова здохла бо він її не годував. А ми ж не такі, ми всі в білому. Ми тягнемо лямку цього життя.

Звісно ви скажете, що на заході теж роблять кіно та книги про реальне життя — соціальну прозу. Але ні. «Темні часи», «Приховані фігури», «Пірати силіконової долини», «Дуель братів» і так далі - це не оповідання про сусіда. Ні це історії про людей які в минулому! досягли!! висот. Це все одно в чомусь казка, прикрашена та гіпертрофована. Але головне герої цієї казки це вже легенди. Це вже постаті на які рівняються. А не сусід Петя який паскудить власне життя.

Інша пастка поширена на рідних теренах — фентезі про попаданців до іншого світу/виміру/часу. Що тут не так? Ну все просто Герой там начебто вже не наш сусід, а ми самі, оті правильні і всі в білому. У цьому нам заважають обставини і обов'язки. Але ми ж здатні на щось більше, ну просто так склалося. Але отам ми і Саурона перемогли б, і Еда Старка врятували. Ми ж це можемо просто, ми народжені не для цього часу та місця... ага... Людина що нездатна вийти з зони комфорту і змінити своє життя тут, ніколи ніякого золотого руна не здобуде. Які б умови не були. А книжки попападанців це така зручна альтернатива, де ми насправді здатні просто умови не так склалися.

А чим же інше фентезі краще? Там герой народжений у тому світі діє згідно знайомих з дитиства умов. Він переборює обставини які в нього є, а не тікає у інший вимір від проблем власного. Тонка межа та вона все ж є.

І що ж тепер спитаєте ви. Ви ж бо не письменник чи режисер. Що ви можете вдіяти? Не повірити, але саме ви і можете. В Україні більше ніж 5000 авторів. Повторюся більше п'яти тисяч людей пишуть твори українською. Вони створюють героїв для вас. Так не Голівуд. Але вони працюють і все чого їм не вистачає це вас. Вашої уваги, ваших відгуків вашого, зворотнього зв'язку. Бо коли автор сидить у вакуумі його друзів та однодумців — він не знає гарно пише чи погано. Так покажіть та підкажіть. Ні не треба розписувати розлогі критичні аналізи. Достатньо просто відгуку. Сподобалось чи ні. Погляду зі сторони. Та головне не розмінюйте свій час на чергових Петь та Маш.

Якщо ж ви автор. Тут все складніше — не чекайте милості від долі. Читайте англійською і змагайтесь з кращими заокенаськими авторами сучасності. Хай навіть вони про це не знають. Ваш читач ходить в кіно і дивиться голлівудські шедеври! Тож хочете аби вас читали? Зробіть краще! Не хочете писати тупий екшен? Пишіть розумні твори з глибокими та багатограними персонажами. Але не забувайте про яскраву обгортку. Бо машина має бути не тільки надійною та потужною, а ще і комфортною.

А головне герої про якого ми пишемо та читаємо має бути наш. І хай це буде Павло Атрейденко чи Гаврило Портенко, чи хоча б Симіон Гетсбенко. Прикладів особистостей, що досягли не зважаючи ні на що, в нас є! І сильних, і талановитих, і розумних. Є ким надихнутися і написати. Є про кого прочитати. Граний приклад роботи Олексія Бондаренко — одна з яких взята як обкладинка для посту. Просто поставте таку вимогу літературному ринку і скористайтесь нарешті гуглом.

Наступна частина про антигероя.