Ну що, друзі, рейтинг президента Зеленського таки впав у жовтнi до 24,7% у порівнянні з минулим місяцем, коли він сягав 33%. Це серед тих хто конкретно визначився з вибором. Серед всіх опитаних картина ще гірша і лише 19 відсотків електорату все ще сподіваються поржать. Рейтинг впав не те щоби сильно, але відчутно. Тож закон збереження енергії таки працює. Як і минулого разу, коли піднімання на підйомнику в Буковелі на фоні піднімання транспорантів — Дайош дешевий газ, всеж обернулося опусканням рейтингу, тож мні не довелося вставати із-за столу й визнавати, що зі своїм прогнозом я обіс.. (закреслено) помилявся. Так і зараз все закономірно — чим більші офшори, тим нижче підтримка. Але ж десь-то є збій в перетіканні кількості у якість і дельта між вересневими (а тим більш літніми) цифрами і нинішніми непропорційна хайпу, що мав місце у Ненці, коли нарід довідався про з папірців Пандори про офшорну заначку найвеличнішого лідера сучасності. Себто маємо не пряму залежність, а еластичну, як попит на інсулін — скіко ти ціну не піднімай, все одно братимуть. Природа цього коефіцієнту еластичності має два компоненти. Перший це все те ж небажання любителів кіно про Голобородька вставати і визнавати, що вони обіс.. посилилися, а другий криється в наявності громовідводу, роль котрого відіграє ще більш зашкварна президентська фракція у парламенті. Ну, судіть самі з одного боку весь такий красивий кіноактор з приємним хрипуватим голосом, за якого ти ще й проголосував до того ж, а з іншого безликі весільні аніматори, за яких ти теж вроді як голосував, але не те щоби сильно. Тіпа голосував, але нічо окрім кольору банеру, що висів навпроти розливайки, де ми з кумом щовечора пиво пили не пам'ятаю. Ах яке тепле літо було, не те що зараз, ще й опалення не вмикають місцеві чинуші. За них я, кстаті, теж голосував, бо і їх банер був того самого кольору..  Тренд такий був. Які програми? Хто їх взагалі читає? Ну, тут, звичайно, доля істини є, бо ж всім відомо, що програми українських партій це завше за все хороше, проти всього поганого.

От скільки прізвищ з партії Слуг зможе назвати середньостатистичний виборець?

Ну, Разумкова, бо вигнали. Стефанчука, бо замість того, кого вигнали. Ну, Дубінського, бо санкції і «мама любіт скорость». Арахамію чи Арахманію, бо колоритний і воду в Крим. Ну, Юзіка (як варіант Товстого з Кварталу). Тищенка, бо Велюр. Отого, що помер і Третякову, що його смерті раділа та дітей ділила по сортах. Більш прошарені ще пригадають Корабельну Сосну, Анал-Табу та Того Хто Собак Пропонував Продавати. Звичайно без прізвищ, бо це вже вищі матерії. Все? Таки да і далі йде загадкова монобільшісь, вичленити з якої щось путнє не вдасться навіть сепаратором.  Якщо в дев'ятнадцятому парламент, для тих хто купився на бренд Слуг народу (читай особистий рейтинг Зеленського), виглядав як «багато наших, бо по тєлєку показали діаграму, де багато зеленого», то тепер він вже сприймається, як «багато нікому не відомих гандонів». Ну й нафіга нам такий парламент?

З парламентаризмом в Україні завжди було тяжко. Оскільки вибори в епоху розвиненого матеріалізму були по-суті профанацією, то і політична грамотність майбутнього електорату боязливо визирала з-за плінтусу. І чим депутат відрізняється відчиновника мало хто уявляв — влада та і все. Ті, що там зверху. І тут прийшов 91-й рік. А, оскільки й Верховна Рада УРСР була такою ж профанацією, як вибори і до неї, то, не розуміючи важливості інституту парламентаризма, тодішні депутати не вигадали нічого кращого, як змавпувати радянську мажоритарну систему. І почалось. Не забули ще, як у села потягнулися верениці нікому не відомих киян з футбольними м'ячиками для шкіл? В кращому разі в окрузі вони з'являлися один раз — роздати ті самі м'ячики, але частіше виборці бачили лише прізвище свого (в лапках) представника лише раз — у виборчому бюлетені. Все. Більше цих авантюристів ніхто не бачив і не чув. Далі вони зросталися з великим бізнесом, формували фінансово-промислові групи, з котрих і виросла нинішня партійна система, котра є партійною лише за назвою, але не за сутністю. Депутатські мандати стали багнетами для захисту бізнесу олігархів. Ну не інтереси ж регіонів відстоював у Раді, пройшовший туди по спискам Партії Регіонів, водій Ахметова. І не інтереси водіїв України теж. Нє, я розумію, що дякуючи Муссоліні корпоративізм зганьбився так не слабо, але водій, як представник партії водіїв у парламенті виглядав би логічно. Але ж не водій представник олігархів. А в нас з цим все добре. Тут хто хочеш. І співак, і військовий, і волонтер, тільки от чиї інтереси вони там відстоюють?

Вирішенням могло би стати повне перезавантаження виборчої системи. Бо наша пропорційно-мажоритарна призводить до влади кого завгодно тільки не того, хто дійсно би був представником народу у владі, а не конвертував причетність до чергового тренд у власну вигоду. Бо пропорційна призводить до отримання мандатів тушками олігархів, що володіють медіаресурсом, а мажоритарка — місцевих князьків, що як дід Нічипор міняють капелюха під колір модний у поточному сезоні. Я особисто знаю не одного діяча, що пролазили до владних крісел під знаменами то комуністів, то Регіонів, то Слуг. Має бути симбіоз. І контроль як з боку громад, так і з боку партій. Дійсно партій, а не груп ноунеймів зібраних по об'явлєнію під чергового лідера. Для виконання зазначених умов кандидат має бути: а)місцевим, б) членом партії. Остання умова вроді зайва, бо й так має місце, та хрєн його знає, чи всі Слуги з ксівами депутатів мають партквитки зеленого кольору, хто ж перевіряв? Виконанню зазначених умов чудово відповідає закріплена законодавчо формула: один округ — один кандидат, що обов'язково проживає (а не лише прописаний) там N (має обговорюватись) років — від однієї партії. І кандидат від округу щоб обирався на місцевому Праймеріз. Така система зробить процес партійного будівництва більш складним, а саму партійну систему більш розгалуженою. Призведе до необхідності партій залучати до своїх лав кращих із кращих представників саме місцевих еліт, а не аби кого, щоб тільки міг зелену кнопку від червоної відрізнити, чи які вони там в залі для голосування. І обов'язкове право відкликання мандату як партією, так і громадою ( N підписів зібраних серед членів громади в залежності від кількості населення округу). Причому право громади має бути першочерговим, бо все ж громада обирає свойго представника. І тоді в нас дійсно буде Парламент, а не оце ось усе. Ну і зарплати вчителям по штири штуки $. 

Поборемо..