Скатертина була на подив чистою, як і того разу, коли її Ковров виховував. Хоча орнамент виглядав не знайомим. На білому фоні переважали червоно-чорні тони, якісь пташки, калина, та маки, що відразу нагадало Вані, його з друзями набіги з Москви на електричках за МКАД в пошуках цієї чаріної квітки. І як їх тоді голова колгоспу з рушницею ганяв: повбиваю, наріки кляті! Ех, були часи, не те що зараз. Зараз? А що я зараз взагалі тут роблю? Нічна попойка в плацкарті з випадковими попутниками, не пройшла для Івана Пухова даремно. У нього не залишилось ні копійки грошей, зате залишився синець під лівим оком і похмільний синдром. А ще невиразні спогади.
- Так, так, так. Меня вызвали сюда, потому что Алёну снова заколдовали. А чё ж тогда не организовали такси и купейный вагон, как в прошлый раз? Стапэ. Нее. Алена ж сама в прихожей уговаривала меня не ехать. Да, точно! Уговаривала и говорила, ну какой ты нахуй доброволец, и что мне дебилу надо меньше Киселёва смотреть. Киселёв.. Киселёв... Распятый мальчик? Изнасилованные снегири? Думай, Ваня, думай..
Думалося тяжко. Хоч би огірка засоленого, чи росолу накрайняк. Стіл! Ні, на столі окрім скатертини ніц не було. Скатертина! З нею щось пов'язане. Якісь невиразні спогади з молодості. Ну, точно! Скатертина, сфера обслуговування. Згадав!
- На Украине хунта снова распаясалась и русифицирует сферу обслуживания! — майже скоромовкою процитував почуте в зомбоящику Іванушка. Раптове прозріння стало неабиякою підставою пишатися власними розумовими здібностями і наш герой приосанився та засунув руки в кишені. В лівій був надкушений солоний огірок. В правій теж.
- Совпадение? Не думаю. Тьфу бля. Я ж добровольцем вызвался ехать русскоязычных от гонений и притеснений защищать. Тааак. Вижу цель, верю в себя, не вижу препятствий.
А перепони таки варто було б бачити, бо вже через мить Ваня піднімався з підлоги та потирав ґулю, що набухала на лобі. Поряд валявся стілець, за який він перечепився. Ваня впевнено підійшов до столу та грюкнув долнею по скатертині.
- Добрий день. Чого бажаєте? — почув він приємний голос у відповідь.
- Чего, што? Мне.. м.. эта бля..
- Бажаєте щоби Вас обслуговували російською?
- Бажаю.
- Так бажаєте чи ні?
- Ты эта.. Салфетка.. Харэ меня запутывать.. Говори по русски, короче.
- Говно вопрос. Чё без маски припёрся?
Тональність була підібрана ідеально. Така сфера обслуговування була Вані знайомою і рідною. Не вистачало тільки продавчині в засмальцьованому халаті. Та варто було про неї подумати, як по скатертині почали з'являтися бурі плями та відбитки долонь.
- Ну? Чё хотел-то?
- Как ты это делаешь?
- Вань, ну ты ваще тупой? У меня процессор Core i7, японская оптика и доступ к глобальной сети, в том числе и к медицинским базам данных. Неужели я по твоей внешности психотип определить не могла бы? Говори, чё надо? Здоровье поправить?
Рятувати від етноциду більше нікого не хотілося. «Ага» — ледь зміг видавити з себе Іван.
- Только деньги вперед.
- А может в тетрадку запишешь? — промимрив Ваня, розминаючи в кишенях огірки.
- Нет. — в голосі Скатертини прозвенів метал. — Знаю я вашего брата. Щас на вексель тебя запиши, о ты потом будешь в ООН рассказывать, что договор в Парламенте не ратифицирован и вообще это не договор, а Меморандум был. Только предоплата!
- Ах ты, гребанная салфетка! — розлютився Ваня і ухватив Скатертину за края — Да я тебя на клочки! Да я тебя щас...
Договорити він не встиг. Білий шовк несподівано окрасився в укропіксель+олива, а бахрома перетворилася на ложноніжки, котрі схопили нашого героя і вправно почали загортати в полотно мов у саван.
- На зошит його запиши — тільки й почув Іванушка голос Скатертини — Ви мені, бляді, ще за Севастополь відповісте. Лєнта за лєнтою набої подавай...
Останнім, що зміг побачити Іван, було те, як у кімнату ввійшли Кіра Шемаханська, Іван Ківрін, Віктор Ковров і вчений Кіт.
-Ну, панове, що скажете? — директорка обвела підлеглих пронизливим поглядом. — Все ще вважаєте, що пульт від телевізора для них не замінює Чарівну паличку? Прекрасно замінює. Навіть перевершує. Ми хоч з вами у область почуттів не втручаємось, обмежуючись сферою послуг, а для цих жеж нічого святого немає. А, до речі, де наш перекладач? Як ми без перекладача думку вченого Кота дізнаємось?
Погляди комісії звернулися до чотирилапого колеги, котрий саме закінчував нарізати сало Адідас (з трьома прорізями). На столі вже з'явилася пляшка оковитої.
- А не треба ніякого перекладача, — мовив Кіт. — Я ж не руськощелепний. Задовго до 16-го січня МОВУ вивчив. В сфері послуг знадобиться.
