Бункерний фюрер лютував. Ось уже півроку він здійснював ракетні обстріли ворожих міст і, особливо, столиці, що розкинулась по два боки річки, відомої ще за часів Римської імперії. Згадка про римлян, духовних попередників держави, що розбудовував фюрер, окрилила його, змусила розправити старіючі плечі. Та ненадовго. Кляті вороги й не думали здаватися, не дивлячись на влаштований ним терор. І це дратувало. Більш того, справи на фронті йшли все гірше і гірше. Бліцкриг провалився, армія відступала, союзники зраджували. Ворог, натомість, отримував все більше допомоги з-за океану та трофеював техніку на полі бою сотнями. Ленд-ліз, мать його.. Про захоплення Києва доведеться забути. Новітні озброєння текли рікою та дозволили переломити хід війни. Він все уже розумів і тепер жадав лише помсти, а не анексій з плебісцитами та збільшенням життєвого простору. У руці фюрер нервово стискав папірець доповідної, яку щойно приніс йому білобрисий ад'ютант. У доповідній йшлося про руйнування моста через Керченську протоку. Вони все ж таки змогли зробити це.
Розстрілять його чи що? – промайнула думка. – Щось він мене бісить останнім часом. Пиздить постійно щось, коментарі дає ЗМІ по кожному питанню. Але фюрер згадав про останнє доручення, що він дав ад'ютанту та нервово здригнув плечима. Більше він не мав кому довіряти, а хтось має зробити це, коли все скінчиться.
Фюрер розв'язав мотузка та відкрив товсту теку, де зберігалась його гордість. Його золотко. Перший лист він перегорнув одразу – інформація, що містилась там, оновлювалась після кожного запуску і вона дратувала фьюрера. В теку підшивали всі випадки використання його балістичних та крилатих ракет, а першою сторінкою ад'ютант вкладав залишок того, що ще залишилося після всіх обстрілів. І всі вони містилися тут же. У хронологічному порядку з детальним описанням призведених руйнувань та кількості жертв. Кількість жертв також скрупульозно підсумовувалась і була вражаючою, та, на думку фьюрера, недостатньою. А як же все починалося?! Його особиста ідея, його наказ. Розробка ракет, піар, щорічні особисті презентації перед радісними підданими, красива пропагандистська назва, аналоговнєт. Вони мали наводити жах на весь світ. Мали підкреслити велич його держави та його особисто. Гортаючи у зворотному порядку сторінку за сторінкою, маленький чоловічок все сильніше відчував цю велич. Удар по столиці, удар по столиці, удар по столиці, по периферії, по столиці… Ось і останній, він же перший листок. Всього 3225 запусків. Вбито 2724. Менше одного ракетою, що обходиться казні в тисячі й тисячі. І такий жалюгідний результат! Scheisse!
Він ще не знав, що після поразки та міжнародного трибуналу один з його улюблених міністрів писатиме, що сама ідея захопити величезну країну і використовувати при цьому дорогущі ракети не на фронті, а по цивільній інфраструктурі початково була scheisse. Ракетний терор не тільки не приносив успіхів увійні, а й перенаправляв величезний виробничий потенціал на зброю помсти. Помсти, якою фюрер був одержимий. Та хто міг заперечити вождю? Але це буде потім. Після його поразки. Як і та послуга про яку він попросив свого ад'ютанта. Зараз же помста. Фюрер нервово викинув доповідну у куток і ще раз глянув на першу сторінку теки – скільки там ще ракет у нас залишилось, поки західні союзники остаточно не знищили нашу промисловість?
Наступного дня прибиральниця Рейхсканцеляріїї знайде в кутку зім'ятий папірець, розгорне й прочитає:
«Рейхсканцлеру Німеччини. Вчора, під час шторму у Азовському морі, льодом було знищено 32 опори моста через Керченську протоку. Вони його таки змогли побудувати, та простояв він не довго. Вальтер Шеленберг. 19 лютого 1945 року».
