Те, що російські окупанти в ході так званої спецоперації в Україні користуються паперовими картами минулого століття давно ні для кого не секрет. Ось і вчора СБУ оприлюднила інформацію, що мотострілковий батальон 138-ї гвардійської мотострілецької бригади на Харківщині використовував карти 1969 року видання. Його більш з нами нема. Що й не дивно — воювати у незнайомій місцевості з мапами, що реальному стану забудови та географічних об'єктів цієї місцевості відповідають вкрай віддалено, геть як незручно. Ну, прикинь, тобі дано команду окопуватись у такому-то секторі, ти такий приїздиш, а там сцуко Муромське водосховище. Муромське, Карл! Тут навіть буряти мали б якийсь  тектонічний зсув в географії відчути, биліни зі шкільної програми ніхто не прибирав. Про Салтівський мікрорайон, там, де за мапами ліс мав шуміти, й мови нема. Вобщім кацапи як завжди стали жертвами власної зверхності і сліпої віри у пропаганду.

Взагалі-то ідея скористатися паперовими картами була проста як двері. Ну, тут не забуваємо, що за Поребриком складні речі взагалі не приживаються і саме тому вони грають не на бандурі, а на балалайці, ліплять півнів з лайна і готуються до випуску автомобіля Москвіч. Але тут підхід був власне правильний. Криві були вводні. Перший косяк, це впевненість в тому, що їх засоби радіо-електронної боротьби обвалять весь зв'язок і інтернет і українські військові залишаться без навігації. Тут дивись пункт перший — сліпа віра в пропаганду. Якщо в телевізорі Коротченко пальцем по дисплею вирубає зв'язок всьому НАТО, то якихось хохлів.. Та не так сталося. Можливості РЕБ виявилися кгхм.. трошки перебільшеними. А там, де їм всеж вдавалося щось глушити, ніхто не обіцяв, що у ЗСУ не буде також паперових карт, електронних карт, заздалегідь завантажених у ґаджети, зв'язку від Ілона Маска та, накрайняк, місцевих солдатів, що і без всяких карт знають де знаходиться Муромське водосховище, в котрому — оно, дивись — намагуються облаштувати бліндажі бідолахи з 138-ї гвардійської мотострілецької бригади. 

Другим косяком, і основним, була впевненість, що їх карти будуть не тіко єдиними, але й достовірними. І тут знову дивись пункт один. 

Російська пропаганда останні роки зображувала Україну, як таке собі болото, де ніц не будується і лише 30 років розвалюється та розкладається наслєдіє великого і могучого СРСР. Цей стереотип так надійно засів в голови московитів, що.. Ну ви знаєте. Он вони карти 1969 року над бліндажами плавають. Другим же фактором, на якому тримався цей міф, було те, що нічого не змінюється на самій Росії. Ні, ми щас не будемо торкатись столиць і міст-мільйонників, де будівництво йде таким темпом, що в тих місцях Підмосков'я де автор влітку 2003 року вудив рибу з підвісного моста через річку Десна (да, та сама Десна,  чи як ви думали Київські князі до своєї провінційної бази з Києва дбиралися?), а навкруги була чистісінка пастораль з полями суниці та чорно-бурими корівками, зараз офісний працівник Валєра не може ввечері припаркувати свого Хюндая. На решті території Балалайні все зовсім не так. І з умовного Курська до умовного Мілєрово можна впевнено мандрувати не те що по картах радянського Генштабу, а навіть по трьохверстовках Шуберта 1860 року. При чому незмінними залишаються не тільки напрямки, зазначені знаменитим «російським» (чому в лапках, поясню пізніше) картографом, які на Росії чомусь іменуюються дорогами федерального значення, але й пейзаж за вікном. Хто не віре, може загуглити село Ньонокса. Да, да, те саме, де кілька років тому проводили випробування аналоговнєтної ракети Бурєвєснік. Так ось там, про те, що на календарі 21 століття вказують лишень китайські супутникові тарілки на окремих хатах. Ну і обгорілий остов ракети за околіцей, біля якого вдень вовтузяться науковці з тріскотючими приладами, а вночі все освітлюється примарним зеленуватим світлом. Ось ці два кита й тримали на собі той міф, який врешті призвів до безславної загибелі мотострілків-антифашистів під Харковом. Папа едет в Ленинграда, мама купит мне мопед (с). Ефект метелика, а хулі. Тут хош, не хош, а повіриш в Теорію струн.

Тепер до Шуберта.

На Росії перед самим початком вторгнення святкували 210-ту річницю тамтешньої топографічної служби. І в цьому є резон, хоч Вікіпедія і вперто пише, що дана служба (тоді вона йменувалась Депо карт) була заснована в 1797 році. Та не спішіть плюватися в математичні здібності росіян, та давати поради, куди вони мають засунути свій китайський калькулятор. Адже перші більш-менш пристойні карти у Російській імперії з'явитися лише в 1812 році. І були вони на французькій мові. Совпадєніє? І хоч офіційна російська версія стверджує, що це кляті лягушатнікі, переклали труди картографічного депо для Наполеона, злі язики подейкують, що все було якраз навпаки. Я особисто підтримую другу версію, оскільки у Франції Боплан малював детальні карти всієї Європи (включаючи і карту України) ще у середині ХVІІ століття, а на Росії Депо карт з'явилось лише під кінець XVIII і його творчість на фоні карт Боплана була схожа швидше на плями з тесту Роршаха, ніж на власне карти. Як би там не було, але картами 1812 року росіяни користувалися аж до другої половини 19 століття. Вони їх тупо перевидавали і щось мені підказує, що класичний російський распіл був задіяний вже тоді. І так би воно й продовжувалось, якби не Кримська війна, котру московити проїбали впершу чергу, через говняну логістику. Англійці і французи доставляли провізію й боєприпаси в Крим швидше, ніж російські тиловики, що рухались за картами Наполеона. Сюрпрайз! Тут Олександр ІІ, почав про щось здогадуватись і вже в 1860 були видані перші дійсно пристойні карти імперії. Їх автором став російський, як вже було сказано, картограф Теодор Фрідріх фон Шуберт, якого на Росії чомусь називають Федором Федоровичем Шубертом. Ясна річ росіянином, хоч він і є сином Фрідріха Теодора Шуберта та баронеси Луїзи-Фредеріка Кронгельм. Та хай радіє, що хоч прізвище Шуберт залишили, німчура. Федор Федорович і не їбе. Це, кстаті, якщо ви помітили, одна з різновидностей російської ейдетики. Вони зберігають вибірково сприйнятні образи. Так російськими вченим стають і Теодор Шуберт, і Емілія Ленц, якому не пощастило народились в імперії, і Володимир Зворикін, який хоч і був росіянином, тікав від Росії у бездуховну Америку так, що куфайка заверталася. І це не лише вчених стосується. Вони й землі, за які хоч колись протрималися їх царі і генсєки, ісконним вважають. А отже від нас не відчепляться. Тож що? Правильно, чистимо кулемет і не сподіваємося, що вони завжди по древнім картам блукати будуть.