Тепла ванна наше всьо.

Людина взагалі істота ледача і не любить напружуватись. Ні фізично, ні подумки, вирішуючи логічну задачу у вигляді протиріч між сформованим світоглядом та випадковою інформацією, що цьому світогляду суперечить. Тому ми й натягуємо змію на глобус, вигадуючі абсурдні пояснення та роблячи заспокійливі висновки, там, де ситуація вочевидь суперечить нашим хотєлкам. Відмахуючись від усього. Тому всі так різко полюбили Арестовича. Тому в українське інфополе вихором вірвався Гіркін. Вони з різних полюсів озвучують те, що ми хтіли би почути. Хотіли б навіть знаючи, що це неправда. Ми, в загальному піздецю перших днів війни, не вилазили з телефонів, по краплинам вишукуючи в мережі інформацію — де ж там ще один Байрактар підірвав чергового ворожого танка?. Хоча б одного. Ми до початку цієї війни, вкладаючи палки ковбаси до морозильної камери, до останнього сподівалися, що війна все ж не почнеться. Або буде десь далеко. На Донбасі. Або, принаймі, в розетці буде електрика і твоя ковбаса не попливе кхуям, залишивши тебе без запасів. Ми навіть ладні були повірити московитському телевізору, що Герої зі Зміїного не загинули, а потрапили в полон і доставлені в окупований Севастополь. Так, врешті так воно й вийшло, бо раз на рік і палка стріляє, тож можна було припустити, що і язик Скабєєвої здатний вимовляти правду, але ж тоді ми цього не знали напевне. Ми просто хотіли вірити в це. Така природа людства, чіплятись за сталий уклад і сподіватись на краще навіть всупереч очевидному. І шукати хоч щось, щоб підперти свій картковий будинок під натиском об'єктивної дійсності. Бо хто ми без нього? Продукт сформований під впливом зовнішніх вступних перестає бути цілістним, коли одна з них випадково виявляється хибною, а дозволити собі зламатися при неможливості швидко переформатуватись здатні далеко не всі. Психологія..

Всі чули тезу «на кожний товар знайдеться покупець». М'яко кажучи вона є досить суперечливою. Йди продай в Сахарі кілограм піску. Або мізки кацапам. Що, не продав? 

 І якщо фактори відсутності попиту в наведених випадках будуть кардинально різними — від очевидного і зрозумілого «і так дохуя» до менш очевидного і взагалі не зрозумілого «нахуйнетреба», то результат буде один — ваш бізнес-план зазнає фіаско, а корпорації «Пісок Сахари для своїх» та МозгіCorp збанкрутіють нафіг. Сорі, бро, далеко не кожний товар можна втюхати. А от в протилежному напрямку дане правило працює пречудово. Кожен попит буде забезпечено. Я зараз про попит. Масовий попит, а не ексклюзивну забаганку діючої моделі Зірки Смерті, щоб спепелити одну Приполярну недокраїну. Було б непогано, але чого нєт, того нєт.. Реальний же попит завжди призводить до появи пропозиції. Питання лишень в ціні. І тихо. Не треба мені зараз розповідати про марку з Руським воєнним кораблем. Ми щас про ринок, а не про багаторічні реформи імені ефективного менеджера Смілянського. Не плутайте.

Знайшовся і продавець теплих ван. Спочатку нішу захопила реінкарнація сумнозвісного УТ-1. Ну, того самого, що викарбувалось у пам'яті кожного, хто плоскогубцями перемикав канали Берізки-216 — Київ один Хрещатик двадцять шість. Вночі розбуди скаже. Тут було все від УТешних гротескних стандартів підтримки стратегічної лінії партії, до не менш гротескної цензури. У вану затягли навіть тих, хто пручався й шукав на пульті якісь інші кнопки. Кнопку залишили одну. Та коли ж перманентне «даємо відсіч» стало все частіше змінювалось холодним душем неможливості деблокади Маріуполя військовим шляхом, ступінь контрасту голубих екранів та суворою дійсністю стала очевидною неозброєним оком. Не забувайте ж що сам запит на заспокійливе нікуди не дівся. І тут з'явився Месія. Той, хто працюючи на свою аудиторію на фоні хакнутого прапора рабовласницької Конфедерації з птахом-мутантом, приховано лив українцям у вуха єлей, як же все у кацапів кепсько. Еліта поміж себе чубиться, снарядний голод, чмобіки відосики жалібні пишуть. Капут вобщім. Треба ще трішки почекати і труп ворога сам пропливе під дружні овації посполитих. Два-три тижні (с).

Але чи так воно?

У еристиці є такий дієвий інструмент, як відзеркалювання, тож вмощуйтесь зручніше, зараз Гіркін-навпаки вам розкаже, що не так з нашими надіями, а ви дивіться як воно зі сторони виглядає.

Відомо: поки товстий сохне, худий здохне. Чи може у нас все в лад з єдністю? Чи може раз пораз не виринає у інфополі новина про конфлікт Зеленського з Залужним? Може це ципсо противника, а може й ні. Зараз озвучено, що на Ставці мали місце братання й обнімашки щодо утримання Бахмуту, але коли то слов'яни бруд з хати виносили — що сусіди скажуть, а тут ще й дим війни. Звільнення командувача Об'єднаних сил генерал-майора Едуарда Москальова наприкінці лютого особисто Зеленським, а не Залужним, чи Сирським, як його безпосередніми керівниками, та без пояснення причин, не додає оптимізму, щодо єдності у військово-політичному керівництві країни.

З єдністю народу також все не ок. Звісно, ми всі хочемо закінчення війни, але якщо для когось це розгром росії та повернення до кордонів 1991 року, то чимало й тих, хто ототожнює закінчення війни із припиненням бойових дій. Ну або принаймі зведення їх до формату восьмирічного АТО, коли воно відбувається десь там і тебе особисто не канає. Ну подумаєш, гине два-три захисники в день, але ж я їх туди не посилав, сирени не ревуть, світло не вимикають і гульбенити в нічних клубах можна до ранку. Повірте, більшість влаштувало б і таке «припинення війни». Але й серед тих, хто за війну до перемоги є свої підкласи, що чубляться не гірше московських еліт. Політики міряються хуями, хто з них більший патріот, знівелювавши допомогу армії та політичний піар, а відлуння цієї епічної битви вносить розбрат в середовище волонтерів. Хтось чмирить Притулу, хтось Справу Громад. І це ще в умовах режиму самоцензури, де ми бачимо лише вершечок айсберга. А що б хотіли сказати, та мовчать військові, то взагалі краще не знати.

Фронт. Кгхм.. Ми взагалі-то на березі озера сидимо. Або ж річки ну з дуже повільною течією, а ворог сцуко ще й добряче плаває. Тому поки ми чекаємо на його труп, припливають лише носії Калібрів і херачать по нас так, що куфайка завертається. Так, так, тими самими Калібрами, що на Росії вже скінчилися і за Арестовичем іза Будановим.

Авдіївки вже немає. Її перманентно зносить ворожа авіація. Та сама, що з початку року накопичувалась поблизу українських кордонів, а ми з вами метикували, чи справді ворог остаточно йобнувся і буде бомбити тилові українські міста. Як бачите, ніт. Не остаточно. І використовує авіацію з розумом. Вибух ФАБ -1500 прямо посеред Авдіївки зафільмований сьогодні бійцями ЗСУ, свідчить про те, що бомбити наші позиції кацапи можуть майже безкарно. Пам'ятайте про це, коли вчергове гикатимете, над роликами жалюгідних іркутських чмобіків, покоцаних під Авдіївкою. Їм таки вдалося минулого тижня зайняти стратегічну висоту на північ від Водяного, що значно покращує їх позиції. А одноразових чмобіків вони ще пригонять.

Мар'їнку ви бачили самі. Там все те ж саме і захищати там вже особливо нічого.

Бахмут перетворюється на Мар'їнку. Ворог уже міцно стоїть у Берхівці та Ягідному, зайняв стратегічну висоту на північ від Кліщіївки. Тож наш відхід звідти це вже лише питання часу, а далі вже Часів Яр із прифронтового стає фронтовим місцем. Допоки ж місто залишається яблуком розбрату не лише у військово-політичному керівництві країни, про що пише Bild, а й між Україною та союзниками, про що вже написали в Politico.

А ви ж не забули, що від підтримки Заходу наша обороноздатність залежить трохи менш ніж повністю. Героїзм героїзмом, а без постачання зброї та багатомільярдних іноземних вливань в еконміку, ми б зараз зовсім не про оборону Бахмута говорили. Тут мля реципрокальність Уробороса: нам допомагають бо ми боремося, ми боремося, тому що нам допомагають. А з умовою багатоступеневості кореляції в системі подія-реакція-висновки-результат, коли пройоби в підготовці оборони призводять до умовної Бучі, що викликає однозначну реакцію у західному суспільстві та призводить до посилення допомоги і покращує обороноздатність, що в свою чергу умовну Бучу унеможливлює і західний обиватель видихає з полегшенням — ну, тепер у них все ок, а нафіг мені бензин по 2 євро? Второпали? Отож. Наш Уроборос ніхуя не круглий, а з урахуванням всіх цих апорій набуває форму трикутника Пенроуза, який можна лише побачити, та не зрозуміти. Так, нам допомагають, але хто вам сказав, що західне бачення закінчення війни збігається з вашим? Питання Криму вочевидь на Заході має декілька відповідей, а не одну, як би вам хотілося. Тож шаблонне «Будемо допомогати, до перемоги» насправді треба трактувати: «Будемо допомагати, допоки ви з путіним до чогось не домовитесь», бо ж насправді охочих форсувати поставки зброї аж на стільки, щоби зробити звільнення Криму неіллюзорним тут і тепер не спостерігається. А без цього ніякої перемоги не буде, а буде черговий інтербелум, який росія використає щоби а) краще підготуватися у військовому плані та знайти нових союзників, б) остаточно нас розшатати зсередини використовуючи післявоєнну розруху і всі наші відомі вади, які нікуди не ділися.

І да, якщо хтось вважає, що автор згущає фарби, що перемога близько, розслабтесь. Навіть швидка перемога, це ще не кінець історії. Ми не всядемось в садочку під вишнею, спостерігаючи, як до Неньки зтікаються інвестиції, світові бренди будують нові заводи, відвалюючи по два мільйони лише за підключення електроенергії, а всі навколо геть забули слово корупція. Зовсім ні. Але життя після перемоги, це тема окремого поста.

Поборемо.