Поки пуйло з ватниками на площі валує своє троєкратне «урраа!», поки конституційний суд РФії вправляється у формуванні новоязу, а держдума у графоманії та картографії, штампуючи нові закони, та малюючи нові кордони, поки ЗСУ продовжують свій наступ, множачи на нуль всі вищеперераховані зусилля, на росії вже два тижні триває мобілізація. Часткова. І це теж частина новоязу. Того самого де сенси підміняються лексемами менш подразливими для обивателів в плані конотації. Часом вони так заграЮться в подібні шанжирування, що видають нагора абсолютно неприйнятні лексично та нежиттєздатні конструкти, як то «Границами территорий нових регионов будут считаться их границы на день образования и принятия ДНР, ЛНР, Запорожской и Херсонской областей в РФ». Не знаю, як хто, а я подібну епістолярну творчість не можу осягнути не те, що на слух, а навіть перечитавши декілька разів. Так на день створення чи на день прийняття? Чи в курсі автори подібних перлів, що Запоріжську область створено у 1939 році, а Херсонську у 1944 і їх адміністративні кордони з того часу неодноразово змінювалися? І це я вже мовчу про так звані народні республіки, які створювались в один день і в одних кордонах, а «референдуми» про їх створення проводилися в геть інших і в іншу дату. І не забуваймо, що на день так званого прийняття росія ще й не контролювала частину того, що привласнила. Тупо за принципом Uti possidetis, який в умовах війни, що продовжується, являє собою елементарну казуїстику. На росії це зветься «делить шкуру неубитого медведя», або ще грубіше – курочка в гнізді, яєчко в пизді, а вони вже сковороду гріють. 

Але зі своєю розсироплюючою частковою мобілізацією вони попали пальцем в небо. Вона таки дійсно виявилась частковою. Частково призовники втекли за кордон, частково поховались, частково відкупились, частково вони гаспадін Пєсков і лише частково взяли до рук повістки. Вчора одна лейтенант запасу навіть на МКС з нєскрєпним SpaceX втекла. І я її розумію – з точки зору мокшанського призовника краще провести півроку у ржавому модулі Звєзда на орбіті, ніж невідомо скільки в окопі під Бахмутом з не менш іржавим калашматом. І це ті самі люди, що у січні-лютому закидували Україну шапками, ржали з дерев'яних автоматів на вишколі тероборони та очікували килимових бомбардувань Києва та Львова. І що в результаті? А результат для московітів сумний. Дерев'яні автомати еволюціонували у сучасні Хаймарси (дерев'яні Himars також є, але то єнша історія), а російське міністерство оборони здійснює килимові бомбардування хіба що поштових скриньок учорашніх веселунів повістками. І щось їм вже зовсім не весело. Вже лають владу і пропонують їй самій мобілізуватися. Тут я дико плюсую і навіть уявляю Лаврова у кавалерії. І не вершником. Але чи могло бути інакше? Спойлєр – ніт, не могло.

Те що термін мобілізація походить від французького mobiliser (рухати), свідчить, що вперше цей захід застосували у Франції. Так, в 1789 році, в часи Великої Французької революції, майбутній голова національних зборів Едмон Луї Алексіс Дюбуа-Крансе для забезпечення війська живою силою, запропонував запровадити загальну військову повинність на заміну непопулярному у народі жеребкуванню. Не знаю, чому він вирішив, що загальна мобілізація буде більш популярною, але ідея принесла результат вже під час війни Франції з Першою коаліцією, що почалася у 1792 році. Але не відразу. Спочатку Франція пройшлася по всім тим граблям, по котрим зараз впевнено крокують наші здичавілі північні сусіди. So, для початку французи самі оголосили війну Австрії, а потім, щоб не мало, ще й вторглися в Іспанію та Сардінію. Коли стало очевидно, що маленька побєдоносна спецоперація провалилася і гарматного м'яса банально не вистачає, 24 лютого (!) 1793 року Національний конвент видав декрет про призов (барабанний дріб!!!) трьохсот тисяч чоловіків у віці від 18 до 25 років. Неодружених. Навіть в цьому плані воєнкоми 18 сторіччя були більш розбірливими ніж сучасні мокшанські. Але ідея не знайшла відгуку і призвела до проявів невдоволення, а згодом і до відкритого бунту в Північній Осетії (закреслено) у провінції Вандея. З запланованих трьохсот тисяч французьким пращурам воєнкомів ледь вдалося нашкребти 150 (яка несподіванка!), Франція втратила Майнц та вимушена була оголосити вже загальну мобілізацію. Даний крок дозволив Французькій республіці зібрати немислимі в епоху кабінетних війн півтора мільйони штиків. Немислимі, бо жоден монарх не міг би дозволити собі утримувати армію найманців такої чисельності, а щоб вона при цьому воювала, і поготів. Тож народна армія змогла розбити і першу, і другу антифранцузькі коаліції. Дісталося навіть нашим північним небратам. О, це тільки у zoмбоящику росія ніколи ні на кого не нападала, а розрослася до масштабів однієї восьмої суші виключно шляхом добровільних приєднань та народних воєвиявлень. Насправді ж геополітичні інтереси московітів у свій час простиралися аж до узбережжя Атлантики і французькі мобіки били регулярні війська Римського-Корсакова у битві під ісконно руським Цюрихом ще в 1799 році, задовго до того, як Наполеон віроломно напав на миролюбиву росію. Вобщім французи знайшли легке рішення складних проблем. А чьо, так можна було? – хором вигукнули європейські монархи і почалось. ХІХ та перша половина ХХ сторіччя стали золотим віком для мобілізаційних воєн. Мобілізація тоді не спричиняла зупинки виробничих процесів ні в сільському господарстві, ні в мануфактурах. В першому випадку за плугом чоловіків заміняли жінки, хоч вони ще ніц не чули про фемінізм та рівноправ'я, а на виробництві інвентар ще також не досяг того рівня складності, щоб мобілізованого працівника не можна було замінити іншим. Як показують радянські хронічки з хлопчиком, що точить гільзи підставивши під ноги ящик від цих гільз в часи Другої світової війни, такі варіанти прокатували аж до середини двадцятого сторіччя. Та й саме озброєння було не надто складним, тож будь якого мобілізованого біпедального гомініда можна було досить швидко перетворити на бойову одиницю. А ще з'явився залізничний транспорт, котрий дозволив швидко перекидати величезні обсяги живої сили на великі відстані. Воюй, не хочу.

Чи допоможе це росії зараз? Знову ніт. І причина тут у всьому тому, що послужило успіхом для мобілізаційних воєн в минулому – рівень технологічного прогресу. Робітника так просто не заміниш на виробництві де станки та комплектуючі до них коштують мільйони, а спроба поставити оператором хлопчика на ящику чи просто людину без досвіду призведе до нехилих дірок у квартальних звітах. Жінки, хоч і борються за фемінізм і рівні права, не бажають сідати за кермо трактора. А головне – озброєння. По-перше вони ускладнилися на порядки технологічно, що значно уповільнює процес підготовки військовослужбовців, а по друге і самі стали більш ефективними. І вже, щоб знищувати живу силу супротивника, не потрібна аналогічна кількість живої сили. Особливо це стосується зброї масового знищення. Тож прямої залежності між боєздатністю війська і його списочною чисельністю більше не існує. Так, Україна також на повну використовує мобілізацію, але подивіться навкруг. Наша технологічна зброя десь поряд, може прямо під вашими ногами. З вивіскою «Велике будівництво». У маєтках та яхтах олігархів. Тож не дивуйтесь, що ми теж використовуємо цей інструмент минулого. Наголосували..

А ще ж не забувайте про внутрішню російську специфіку.

Як людина з досвідом роботи в АСУ, можу сказати, що чим менше умов та обмежуючих факторів, тим стабільніше працює система. І навпаки, чим більше if ти пропишеш у алгоритмі, тим більша ймовірність, що навіть після десятків тестувань щось буде працювати не так. Перед російськими військоматами поставили просту, як двері, задачу – ось вам масив у 140 мільйонів одиниць, за t часу у точці Х має стояти N юнітів. А потім почалося накладання обмежень. Часто вручну і вже в процесі роботи. Якщо він не зламав руку, якщо він не багатодітний, якщо він не банкір, якщо не айтішник, якщо не гаспадін Пєсков. А ще складні умови. Якщо він не хороший айтішник. Ніби воєнком здатний відрізнити хорошого айтішника від поганого. Або умова з зірочкою – ти правнук Будьоного, але при цьому гаспадін Пєсков. От як система має тебе розглядати – як нащадка героя, чи недоторканого мажора? А ще в середині системи є свої незалежні алгоритми, що роблять виключення з правил за невеличку нагороду, як же без цього. От і що має робити система? Правильно, вона ігнорує всі (або більшість) обмежень і N юнітів до часу t вона так, чи інакше підготує. Інше питання, якої якості будуть ті юніти і що вони зможуть змінити у рамках сьогоднішньої технологічної війни?.