Крим кримчан. Був. Я не знаю подробиць, але в мережі пишуть, що привезли його звідти. А сьогодні росіяни його звільнили. Звільнили від людей, що були для нього як рідні. В одну мить. Однією ракетою. Від старенької бабусі, її доньки та двох онуків. А Крим осліплений і контужений сидів на руїнах і плакав. І чий він тепер?Єдине, що в нього залишилося, це біль і український захисник-господар, що боронить нашу землю від все тих же росіян, доки вони вбивають українських жінок та дітей і малюють свої нові кордони на карті Старого світу.
Але український захисник повернеться. Він спитає з них за все. Він тепер сам буде як Крим. Біль і ненависть. Безмежна туга і жага помсти.
Я не знаю куди ви цілились, криворукі мавпи, але ви втрапили не туди. Ви взагалі втрапили не туди. Тут зараз кожен як Крим. Вас не врятують ні нашвидкоруч намальовані кордони, ні ваша всрата військова доктрина, ні іржавії боєголовки. Ні мобілізація і ні пропозиції перемовин. Домовлятись ми з вами будемо лише про розміри репарацій. Референдум вони суки провели. Засуньте його результати туди, куди один любитель відпочинку на озері Комо радив європейцям відправити їх санкції. Ми тепер остаточно зрозуміли, як у вас пуйло по 83 відсотки здобував.
У фільмі Серцеїд є епізод, де мафіозі розповідає герою, що його охоронець два метри зросту і центнер живої ваги у Сербії бився з пітбулями. Саме таке співвідношення сил було між Росією та Україною на початок їхнього вторгнення. Чотири до одного. В нас не вірили навіть наші союзники, а кацапи досі у інтернеті рвуть собі волосся на дупі, що це не вони вісім років репетували «Київ за два дні», а генерал Міллі сказав. Так, сказав. Та ніби вони з ним дуже сильно сперечалися. Ми самі в себе не дуже вірили. І не треба мені тут про Арестовича з його двома тижнями. Спитайте себе, чи думали ви пізно ввечері 25 лютого, що через сім місяців пуйло буде вимушений проводити мобілізацію і тягнутиметься тремтячою рукою до червоної кнопки, бо інших аргументів у нього не лишиться. Але у пітбуля є дещо інше, ніж тупа маса.
Історія реальна та напівлегендарна знає багато прикладів, коли тупа маса нищила цивілізації. Монголи покорили Китай разом з їхнім папером та порохом та знищили древній Харезм разом з їх математиками та астрономами. Гунни перетворили на Валлверк Рим не дивлячись на всю його військову науку, безсмертну мертву латинь і римське право. Але є й інші приклади. Давид і Голіаф, Триста спартанців.. І подібний подвиг в масштабах країни ми з вами спостерігаємо уже сім місяців. Лють пітбуля. Ми самі стали пітбулями. А у противника окрім великої маси виявилася ще й пивна віддишка, енурез та клептоманія. Остання, звісно, не заважає йому продовжувати бойові дії, але й не сприяє. Лише під час відступу бурят між боєкомплектом, пораненим товаришем та вкраденим велосипедом, надасть перевагу останньому. Ну а шо? Велосипед на броні танка це й додатковий динамічний захист і транспорт на випадок, коли пальне скінчиться. А поранений товариш лише обуза. Баби ще нарожають. З таким підходом звісно може виявитись, що бабам буде вже й народжувать особливо ні від кого, та кого це обходить, коли оно новенький вєлік лежить, а за зеленкою вже чутно лютих бандерівців?
І вони стали боятися. Ми повірили в себе, а вони затремтіли. Вже не чутно дебільного гикання та «Можем павтаріть» — єдиного висновку, який народ-переможець виніс із найстрашнішої війни в історії людства. Не «Ніколи знову», а «Можем павтаріть». Яскрава антитеза не озираючись на всі руйнування і втрати. Висновок прямо протилежний здоровому глузду та інстинкту самозбереження. Але інстинкт все ж нікуди не дівся і «павтаріть» вони виявляється можуть лише урочистий рух багатотисячної колони через Верхній Ларс до Грузії, але вже не брутально на танках, а на іномарках, запобігливо посміхаючись. Їм страшно і вони біжать. Ба, навіть більше. Страшно й тим, хто не біжить, а покірно сідає в автобуси до Ростова. Просто вони ще не визначились, кого бояться більше — українців, чи воєнкома. На жаль, для більшості, поки вони не перетнули кордон, війна десь там, в телевізорі. Де хоробрі русичі б'ють всю НАТУ однією лівою. А воєнком вже тут, стукає в двері і погрожує неілюзорними піздюлями. Тому потрібну цифру вони нашкребуть. Хоч триста тисяч, хоч мільйон. Але нам потрібно пам'ятати, що збільшення чисельності довбограїв не призводить до прямопропорційного зростання боєздатності війська. А от до зростання навантаження на логістику призводить. Довбограї швидше відстрілюють боєкомплект, більше з'їдають провіанту та частіше трьохсотяться і двохсотяться. Це елементарна матстатистика. А з логістикою у кацапів вже зараз не альо, навіть і без зростання контингенту. Тож воїн-господар Криму переможе. І повернеться до нього. Бо ж ж Крим чекає на воїна ЗСУ. Так, Крим?
Поборемо.
