Справедливість – найпотужніший двигун для українців. Ми раз-по-раз намагаємось її вибороти. І кожного разу з одним і тим самим результатом – нульовим.

Кожен масовий виступ українців проти влади мав свої гасла, вимоги та методи досягнення мети. Втім, кожного разу головною причиною заворушень ставало те саме бажання: щоб все було по-чесному. Але ця мета весь час залишалась недосяжною. Ми вірили в досяжність вимог. Ми вірили обраному лідеру і чекали від нього рішучих дій. Не дочекались жодного разу.

Українські суди, прокуратура, міліція-поліція, податкова та навіть фітосанітарна інспекція. Таке враження, що єдина мета їхнього створення та утримання – репресії та здирництво.

Звісно, всі українські президенти не занадто переймались дрібницями на кшталт справедливості. Але навіть тут є два безумовних переможця: Віктор Ющенко та Петро Порошенко. І питання не тому, що вони створювали корупційну систему. Її створили і відпрацювали до них. Проблема в тому, що саме у них був безпрецедентний рівень довіри та всі можливості щоб змінити ці традиції. І жоден з них не зробив нічого, щоб скористатися цим історичним шансом.

Про Ющенка говорити немає сенсу. Він виявився занадто слабким. І як політик, і як людина. Складно вимагати від людини того, на що вона генетично не здатна.

З Порошенком ситуація абсолютно інша. Він мав і вагу, і ресурси, і репутацію, і реальну можливість. Чому не скористався? Тому що і так добре.

Скажу більше: не має сенсу сьогодні бути розчарованим в правлінні Петра. Бо незрозуміло, чого можна було ще очікувати, обираючи президентом олігарха і мільярдера. Видершись на верхню сходинку п'єдесталу він поводився абсолютно адекватно своєму статусу: як мільярдер і олігарх. Тобто, прибирав з дороги все, що шкодить бізнесу. Уточнюю: його бізнесу! І ретельно опікувався тим, що допомагало зберегти і примножити цей бізнес. Цілком логічно.

В цьому сенсі традиційні для України прокуратура та суди залишаються чи не найкращим інструментом. Тим більше, що прокурорам та суддям взагалі начхати, кому саме служити. Пішов один хазяїн, вони з радістю догоджатимуть наступному. При цьому, залежно від ситуації, приймаючи взаємовиключні рішення по одним і тим самим питанням.

Не бачу сенсу згадувати та переповідати зміст знаменитих «плівок Вовка». Хто і досі про них не знає – Гугл на допомогу.

Я хочу сказати про те, що списувати «вовче правосуддя» в заслуги Зеленського – дурна і невдячна справа. Так, вовки почали свою кар'єру ще за часів Януковича. Проте, саме під час правління Порошенка вони отримали безграничну владу.

Вдумайтесь: суддя окружного суду фактично одноосібно керує всієї судовою системою України! Він не просто віддає накази про те, які саме мають бути результати «автоматичного розподілу» справ, він дає чіткі вказівки, як ці справи мають бути вирішені. І мова не тільки про якісь районні суди. Павло Вовк віддає накази Конституційному та Верховному суду. І вони виконуються!

При цьому, і сам Вовк, і інші судді ОАСК відкрито визнають свою корупційність. Хизуються нею. А щоб додатково підсилити свій вплив та безпеку, ОАСК звільняє СБУшників та прокурорів від обов'язку оприлюднювати декларації.

Інші рішення також дуже красномовні: заборона Уляні Супрун виконувати обов'язки міністра, блокування перейменування православної церкви московського патріархату, скасуванні націоналізації Привату, поновлення на посаді Романа Насірова. Мабуть найбільш відоме рішення з найсерйознішими наслідками – коли Євгеній Аблов в грудні 2013 зобов'язав розблокувати Майдан і цим розв'язав руки Беркуту.

Що ж до Петра Порошенка, то він мав безліч нагод впровадити повноцінну судову реформу. Або, принаймні, покарати найбільш одіозних суддів. У грудні 2017 він навіть отримав згоду Вищої ради правосуддя на ліквідацію ОАСК. Але минуло три дні… І скандальний вовчий суд зник з переліку таких, що ліквідуються указом президента.

Бо, на думку Петра Олексійовича, знищувати такий зручний інструмент вирішення особистих і бізнесових питань – справжній злочин.

Так і живемо.