Коли я цими днями читаю синхронні коментарі політологів про те, що «Зеленський виштовхує Буданова з Офісу» і що «в системі без Єрмака зайві всі», в мене знову виникає відчуття дежа вю. Бо ми це вже проходили. Півтора року тому так само хором «завалювали» Залужного. Рік тому — Сирського. У травні 2025-го російські телеграм-канали вже «звільняли» самого Буданова з ГУР, і я про це писав. А тепер, коли Кирило Буданов сам очолює Банкову, ту саму схему розвернули проти нього. Тільки цього разу — на тлі реального перезавантаження Кабміну. І саме тому розібратися варто спокійно, по пунктах.

Отже, що ми маємо фактично.

  1. Уряд Юлії Свириденко йде у відставку. Її саму, за наявною інформацією, готують послом до США — на місце Ольги Стефанішиної. Головними кандидатами на прем'єрство називають Сергія Корецького, який очолює «Нафтогаз», і колишнього прем'єра Дениса Шмигаля, який зараз відповідає за енергетику. Обидва — «паливно-енергетичні» фігури, і це не випадково: країна заходить у важку зиму під ударами по інфраструктурі, і головний фронт наступних місяців — світло й тепло. Логіка призначень тут прозора.
  2. А от що дійсно варто відзначити — це діагноз, який поставив ситуації Вадим Денисенко: «У системі, де немає Єрмака, Свириденко не потрібна». Теза жорстка, але точна. Свириденко була ефективним виконавцем у вертикалі Андрія Єрмака. Коли Єрмака в листопаді прибрали на тлі «Міндічгейту», а Офіс у січні очолив Буданов — стара конструкція влади втратила сенс. Тобто нинішнє перезавантаження уряду — це не про Свириденко особисто. Це добудова тієї системи, яка почалася з відставки Єрмака. І ключове питання не в тому, хто стане прем'єром. А в тому, чи втримається сам Буданов.
  3. Тепер згадаймо, як він там опинився. Буданов прийшов в Офіс не як лояліст, а як зовнішня фігура — в найгостріший момент, коли «Міндічгейт» бив по репутації влади, а перемовний трек вимагав людини, «прийнятної для Вашингтона та європейських столиць» і водночас такої, що розуміє логіку ворога. За наявними даними, саме Буданов запропонував президенту план виходу з кризи через відставку Єрмака. Це був сильний хід. І перші сто днів він відпрацював пристойно: замість мікроменеджменту — делегування, замість «єдиного центру» — робота з Радою, головами фракцій і комітетів. Напруга навколо Банкової справді спала. Це визнають навіть критики.
  4. Але тут закладено і головну проблему. Єрмак був підсилювачем президента — концентрував вплив і транслював його волю. Буданов поводиться як самостійний політичний партнер, а не відданий підлеглий. Володимир Фесенко це формулює обережно: «Є проблема в його стосунках з президентом, це помітно». І саме звідси ростуть розмови про те, що Буданов може залишити Офіс — нібито заради Служби зовнішньої розвідки. Звідси ж і публіцистичні заголовки про «операцію Транзит»: мовляв, чи готовий Зеленський передавати владу. Тобто одна і та сама напруга подається то як «конфлікт», то як «транзит», то як «виштовхування» — залежно від того, що замовнику вигідніше в конкретний тиждень.
  5. І ось тут я запропоную розрізняти дві різні речі, які зараз навмисно змішують.

Перше — реальні внутрішні суперечності. Вони є. Різні темпераменти, апаратна боротьба навколо Федорова, тертя Міноборони з Генштабом щодо закупівель і повноважень, суперечки про мобілізаційну реформу. Це нормально для будь-якої влади, тим більше воюючої. Про це можна і треба говорити.

Друге — інформаційна надбудова над цими суперечностями. Коли реальне тертя «Зеленський — Буданов» роздувають до «розколу», а кадрову ротацію подають як «зраду» чи «переворот» — це вже не аналітика. Це робота на результат. І результат тут не український.

  1. Питання, яке я завжди раджу собі ставити: кому вигідно? Восени вирішується надто багато — зима, енергетика, стан перемовного треку, вічна «примара виборів», про яку пише навіть Carnegie. Росії в цей момент критично потрібен хаос у нашому керівництві. Не конкретно відставка Буданова чи призначення Корецького — а саме відчуття, що «наверху гризня», що «своїх здають», що «система сипеться». Кожен успішний військовий чи чиновник у нас автоматично стає мішенню для такої дезінформації. Буданов пройшов це вже двічі — і як начальник ГУР, і тепер як голова Офісу. Звикаймо.
  2. Заради об'єктивності — протилежний бік теж має аргументи, і я не збираюся їх ховати. Кадрові зміни в Україні дійсно назріли давно, і це стосується як цивільного, так і безпекового блоку. Якщо Буданов справді ефективніший на розвідувальному напрямку, ніж в апаратній ролі — то перехід у СЗР не обов'язково «поразка». Це може бути раціональним розподілом людей по місцях, де вони сильніші. Так само як заміна прем'єра «під зиму» — може бути тверезим управлінським рішенням, а не інтригою. Не все, що незручно виглядає, є змовою. І не все, що подають як «перемогу технократів», нею є.

Як висновок. Ми знову ризикуємо забути просту річ: Україна — не росія, тут немає недоторканих, і не треба творити кумирів — ні з генералів, ні з розвідників, ні з голів Офісу. Буданов — сильна фігура і цінний для держави фахівець, де б він у підсумку не працював. Але держава — це не одна людина. Хто очолить уряд і хто сидітиме на Банковій — це прерогатива Президента як Верховного Головнокомандувача, і відповідальність за ці рішення теж на ньому. Наше завдання — не підігрувати тим, хто з кожної ротації ліпить «розкол», і тримати голову холодною там, де ворог найбільше хоче бачити нашу істерику. Осінь буде важкою. І виграє її не той, у кого гучніший телеграм-канал, а той, хто збереже керованість і єдність там, де це критично.

P.S. Цей текст — спроба описати логіку всіх сторін: і тих, хто бачить у переміщенні Буданова інтригу, і тих, хто вважає це нормальною ротацією. Автор не стверджує, що знає остаточне рішення — його ще не ухвалено. Це експертиза й висновки. Далі — думайте самі.