А давайте, якщо вже увага суспільства до цього питання максимально прикута, зробимо неупереджений аналіз всього, що супроводжує питання відставки Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного.

Отже, ніхто не заперечує, що в 2022 році Україна вистояла, як і заслуги Валерія Федоровича за цей рік. Претензії почалися за 2023.

Критики закидають відсутність стратегічних успіхів та жодної вдалої контрнаступальної операції, коли підходи і стратегії 2022 року в 2023-у вже не працювали.

Один відомий військовий, пам'ятаю, писав, що був дуже здивований, коли зрозумів, що обрана на 2023 рік стратегія виявилася не відволікаючим маневром. І, на жаль, попри чималий ресурс, наданий партнерами, вона очікувано виявилася невдалою та не працювала. 

Ці дані закриті, але озвучені потреби в мобілізаційному ресурсі, 500 тисяч, свідчать про великі втрати особового складу, також повільно, але втрачаються території. Успішні дії в тилу та на морі — успіх спецслужб, які над цим працювали — СБУ та ГУР.

Ми всі побачили неефективне використання вже наявного людського резерву: лише близько 150 тисяч солдатів із мільйонної української армії безпосередньо беруть участь у бойових діях. Це означає, що частина солдатів залишається на фронті протягом двох років без зміни місця служби. За яким принципом визначається, хто саме залишається в тилу?

При цьому оголошено, що Україна переходить до стратегічної оборони, але так виглядає, що в Генштабі ігнорують створення оборонної «лінії Залужного». При тому що російська «лінія суровікіна» стала серйозною перешкодою для українського війська. Навіть на найгарячіших напрямках, наприклад, за Авдіївкою, немає достатніх украплень, стан наявних реально жалюгідний.

Залужний стверджує, що вчився у начальника генштабу рф валерія герасимова. Згадаймо пряму цитату: «вся військова наука знаходиться в Росії. Я навчався у Герасимова». При цьому єдина воєнна концепція герасимова – м'ясні штурми. Чому ще можна було в нього навчитися?

Таким чином, під час спроби контрнаступу українське командування спробувало повторити тактику російських військ. Люди, які пройшли підготовку в Британії, були кинуті на сильні, міцні та глибоко закопані позиції. Це, ймовірно, призвело до жахливих непоправних втрат.

В чому проблеми в поточному моменті? Досі немає зрозумілої стратегії мобілізації, навколо цього питання — хаос та спекуляції, які випливають з того, що є потреби, які неможливо обгрунтувати суспільству. Разом з цим немає реалістичної стратегії оборони або наступу.

Запит про надання 17 мільйонів снарядів та 400 мільярдів доларів для продовження війни шокував натівських генералів. Такої кількості снарядів наразі немає сукупно на всіх складах НАТО. 400 мільярдів доларів – непідйомна сума для наших партнерів.

Від початку було зрозуміло, що такі вимоги не можуть бути виконані. З чого випливає, що такі дії мали на меті виправдати свої помилки та бездіяльність. А це призвело до втрат і погіршення репутації України серед міжнародних партнерів.

Військове командування фактично визнало, що на цей час не існує стратегії перемоги України. У міжнародних ЗМІ та на зустрічах з членами командування НАТО це було обговорено. Резонансне інтерв'ю Валерія Федоровича для  The Economist розкрило весь перелік проблем української армії, які будь-де в світі становлять закриту інформацію з дуже обмеженим доступом. За її отримання змагаються розвідки, а не журналісти. Важко не відзначити, що це інтерв'ю спричинило як піднесений настрій ворога, так і демотивацію українців.

Беззаперечно, що військовому командуванню в цілому та Залужному особисто було надано найвищий кредит довіри та всі наявні ресурси. І якщо ухвалені ним рішення виявилися помилковими, недоречно перекладати весь наявний негатив на Верховного Головнокомандувача, а позитив — віддавати Залужному.

Тепер про витік в медіа. За замовчуванням державна таємниця стосується всіх розмов, які відбуваються на найвищому державному рівні. А в нас у мовно за 15 хвилин після розмови з президентом у Генштабі відбувається «злив», який має надзвичайно непередбачувані наслідки. Це не відповідальність фактично другої людини в країні. І це вже не вперше.

Армія базується на жорсткій вертикалі управління, в якій усі ухвалені рішення повинні бути виконані. Для цього в Україні існує посада Верховного Головнокомандувача., який ухвалює ці рішення та несе повну відповідальність за них. Незалежно від посади чи популярності, кожен солдат та офіцер повинні виконувати його накази.

Органзовувати «зливи», якщо вони йшли з Генштабу, непорядно і суперечить кодексу офіцера. Хоч це і не записано в Статутах, проте ці правила завжди виконувалися. До цього.

«Злив» в медіа спричинив розкол в суспільстві і грає на руку ворогу. Нинішній стан речей ідеально підходить для Росії. Їм вигідно посилити  внутрішнє протистояння та спровокувати акти громадянської непокори в Україні. Свідоме створення інформаційного хаосу – серйозна загроза для воюючої держави. 

Серед тез, які вирують в медіа — гіпотетична відставка Залужного не буде підтримана. Однак це абсолютно неправда, оскільки наші союзники з антипутінської коаліції повністю розуміють поточну ситуацію та згодні, що потрібно внести зміни. Без того, щоб Зеленський отримав схвалення союзників щодо цього кроку, він не пішов би на заміну Залужного.

То чи відбудеться відставка?

Будемо відверті: кадрові зміни в Україні вже давно назріли і мали відбутися ще півроку тому. Це стосується посад і у цивільному, і у військовому секторах. Поки що політичне протистояння, яке нав'язується деякими політичними діячами (з пулу Порошенка) та частиною офіцерського корпусу, стоїть на заваді. Але чи йде це на користь країні?

Порошенко реально залучив до цього процесу всю свою «важку артилерію» у вигляді медіа та блогерів. Насправді, це ведмежа послуга для Залужного, проте окремі «експерти» вже договорилися до того, що без Залужного армія зупиниться і ледь не складе зброю. відповідно питання: а за що війна? за прізвище чи країну?

Думаю, що і сам Головком так не вважає, проте дає чітке розуміння того, що йде в політику, а його попутники — Олексій Гончаренко і Борислав Береза, Вікторія Сюмар та Юрій Бутусов. Всі з команди Порошенка, а деякі — мають досить сумнівне минуле. Хоча і сам Валерій Федорович для чогось захищав дисертацію в університеті Ківалова, ніби демонструючи українцям, що вважає їх равликами без пам'яті.

Звісно, будь-який офіцер має право вибрати політику. Ми маємо різні приклади в українській історії. Проте тут важливо розуміти: політика — поза армією. Без використання посадових можливостей і впливу.

З іншої сторони, якщо військовий генерал вирішив стати політиком, то політик, але Верховний Головнокомандувач і Президент — має всі повноваження приймати рішення про заміну генералів. Рішення про зміну військового командування не спонтанне і не емоційне, як це намагаються подати в публічному просторі опоненти.

Ротація — нормальна практика для війська. Чому це має стати виключенням і у випадку Залужного?

П.С. Цей блог — спроба зрозуміти та описати логіку тих, хто підтримує Залужного, а також тих, хто критикує та виступає за його відставку. На жаль, одна медійна особа звела ці дискусії до особистих образ та емоцій, які точно не доречні в нашій ситуації. 

Автор не підтримує і не заперечує розглянутого в блозі питання. Це — експертиза та висновки. Які робити читачам.