Коли я вчора читав синхронні та послідовні заяви двох «беззаперечно чесних та непідкупних експертів»Володимира Цибулька та Олексія Голобуцького про те, що «Банкова боїться створення партії військових», і все це — в контексті Олександа Сирського, то в мене виникло відчуття дежа вю. Бо все це було півроку-рік тому, і прізвище звучало інше — Валерій Залужний. А спільне — це головний майданчик поширення, телеканал, який звісно не має жодного стосунку до Петра Порошенка, «Прямий».

Отже, спочатку спробую пояснити логіку штабістів Порошенка, до якої, вони, звісно, не мають жодного стосунку.

1. Ворожа пропаганда зараз активно поширює тезу про те, що зараз — останній воєнний стан в Україні. Що у серпні його не буде продовжено, оскільки потрібно проводити вибори. Чому потрібно проводити вибори? Бо в жовтні спливає термін повноважень Верховної Ради і закінчується її легітимність. Ну як закінчується, як і у Президента Зеленського — з точки зору «головного знавця Конституції України володимира путіна». Чому ці штабісти так поважають думку очільника країни-ворога — не питайте. Напевно, «жму руку обнімаю»...

2. Як вибори співвідносяться з продовженням війни, як можна скасувати воєнний стан — знають напевно тільки у Порошенка і путіна. Можливо, синхронізовано. Можу тільки повторити їх логіку: нібито олімпійське перемир'я, на яке нібито піде путін плавно перейде в більш тривале і путін дозволить нам перепочинок. І що мовляв десь на високому рівні про це домовилися США та росія з КНР.

3. Чому це треба на жовтень? Бо нібито саме тоді відбудеться вирішальний раунд перемовин про мир у Саудівській Аравії, де угоду буде підписано. Але путін вимагає підпису повністю легітимних представників України. І щоб з боку США також потім це підписав Трамп. Тому час угоди швидше за все листопад — грудень. 

4. Єдине, що справедливо розраховують у Порошенка — такий мир знизить популярність Зеленського і дасть шанс тим, хто гостро критикуватиме умови миру, які б вони не були. А хто це може робити найбільш авторитетно? Звісно, військові. 

І тут ми підходимо до головного питання цього тексту: а до чого тут Олександр Сирський?  Якщо оцінити його фігуру максимально об'єктивно, то треба відзначити наступне:

1. Він обійняв посаду Головкома в найбільш складний період за всі останні 10 років. Бо в лютому росія максимально давила, а у ЗСУ не було ані достатньої кількості боєкомплекту, ані перспектив підтримки з боку США, ані сотень тисяч вмотивованих добровольців, як в лютому 2022. Навпаки, як військові, так і потенційний мобілізаційний ресурс був максимально демотивований.

2. При цьому не варто забувати, що сам Сирський і є безпосереднім винуватцем принаймні ситуації з мобілізацією. Оскільки він як командувач Сухопутними військами мав у своєму підпорядкуванні систему ТЦК та СП, і він же ж мав всі можливості, щоб в зміни в законодавство внесли саме те, що покращить ситуацію. Проте скандали з мобілізацією посилюються, буквально вчора вийшов великий сюжет про «мобілізацію по-одеськи» на BBC. Де показано саме найбільш трешові моменти діяльності воєнкомів.

3. Ще однією вишенькою на тортику є кримінальна справа проти полковника Володимира Гаманенка, який займав посаду заступника начальника штабу Командування Сухопутних військ Збройних сил. І який, на думку слідчих, організував «вимагання коштів у військових, котрі воюють „на передку“ в обмін на переведення їх у військові частини, що подалі від лінії зіткнення». Питання чи можливо це зробити без керівника Сухопутних військ — риторичне. Бо якщо це зроблено без його відома, то означає лише що підбір кадрів там — нижче плінтуса. І так виходить, що хабарництво квітне з обох боків ЗСУ, хабарі як за те, щоб не потрапити на фронт, так і за те, щоб опинитися в тилу. Думаю, що в мирний час це було б найбільш гучною справою в історії України, і Свинарчуки здалися б дитячою забавкою.

4. Але не забуваємо і про фронт. Де стався наступ на Харків, про який попереджала, як визнає сам Сирський, розвідка, до якого було достатньо часу підготуватися — і до якого не підготувалися. Виправдання щодо заборони ударів по території росії — логічне, але — ніт. Бо якже ж тоді в РДК (читай — ГУР) регулярно виходило заходити на території, звідки і був наступ? Чому не зіграли на випередження? Зрештою, дронам бити по росії не заборонено. 

5. Заради об'єктивності, звучать аргументи, що укріплення неможливо було збудувати під ударами КАБів. Що робітники відмовлялися їхати через ризики для життя та відсутність бронювання. І що з лютого було мало часу на підготовку. Але ж вся логіка заміни Залужного саме на Сирського полягала в тому, що перший — втратив здатність до стратегічних операцій, ініціативу і почав перекладати відповідальність на інших, а саме Сирський — має ці здібності і при цьому збереже керованість та спадковість як колишній Командувач Сухопутних військ. Принаймні, саме така аргументація звучала. Але це розбиває аргумент про «було мало часу». Час у війні стиснуто до секунд...

Як висновок: змішалися коні та люди. Тобто, ми знову забули про те, що Україна — не росія, тут немає недоторканих, і тут не треба створювати кумирів. А ще — нам треба підвищувати політичну культуру та захищатися від ворожих інформаційно-диверсійних операцій. Відомий політтехнолог, в портфоліо якого співпраця з такими «видатними українцями» як Наталія Королевська та Андрій Пальчевський говорить:  «Як політтехнолог я бачу і знаю про медійну хвилю, яка йде починаючи з січня, коли завалювали Залужного. Там був акцент не тільки на конкретно фігурі Залужного, а на прорахунках військових, головнокомандувача тощо. А зараз ми бачимо таку ж кампанію проти Сирського. Ми чудово знаємо, звідки ця хвиля йде». Що означає, що він і керує хвилею, про яку говорить. Або бере в ній безпосередню участь. 

росії вигідно і потрібно створити в Україні хаос. Тепер — через чергову хвилю «підготовки до виборів». Яку запустив особисто путін, проте яку завзято підтримали деякі українські політики. А щодо військових та претензій до Олександа Сирського, то тут вирішувати — Верховному Головнокомандувачу. На ньому відповідальність і оскільки ми понад два роки стримуємо агресію потужної ядерної держави, то мабуть поки що варто продовжувати довіряти його рішенням. Підказувати, за можливості. І не творити кумирів та незамінних. Армія — це не тільки генерали і вище командування. А за прорахунки з критичними наслідками варто відповідати. Яке б прізвище не звучало.