Коли я натрапив на аналітику польського експерта Марчіна Вишневського про внутрішні процеси в українських силових структурах, то спочатку здивувався: чому поляки пишуть про те, про що мовчить українська преса? А потім зрозумів — саме тому і пишуть.
Вишневський у своєму блозі на Salon24 звертає увагу на постать Гюндуза Мамедова — колишнього заступника Генпрокурора, звільненого Венедіктовою у 2021 році. І ставить незручні питання про його можливий вплив на редакційну політику «Української правди» через особистий зв'язок із шеф-редакторкою Севгіль Мусаєвою.
Чому це важливо саме зараз? За інформацією, яку наводить польський аналітик, Мамедов нині виконує цілком конкретні завдання: формує позитивний імідж першого заступника голови СБУ Олександра Поклада та паралельно працює на дискредитацію новопризначеного керівника Офісу Президента Кирила Буданова.
Якщо ви слідкуєте за інформаційним простором, то напевно помітили хвилю публікацій, спрямованих проти Буданова, що почалася практично одразу після його призначення. Я вже писав про російські ІПСО проти начальника ГУР — але, як справедливо зазначає Вишневський, не всі інформаційні операції мають джерело в Москві. Деякі — цілком київські.
Що ми маємо по суті? Колишній високопосадовець, який:
- має доступ до впливового медіаресурсу через особисті зв'язки;
- уникає публічності та не любить уваги до власної персони;
- має брата Ельчина Мамедова на посаді гендиректора SOCAR Україна;
- за інформацією джерел, розраховує отримати високу посаду в правоохоронній системі в обмін на свої медіазусилля.
І тут виникає просте питання: а яка ціна цих домовленостей для держави? Бо Буданов — це людина, чиї результати на посаді начальника ГУР беззаперечні. Операції в глибокому тилу ворога, удари по російській інфраструктурі, робота з агентурою — все це реальні здобутки, а не піар. І якщо хтось намагається його дискредитувати заради власних кар'єрних амбіцій чи захисту сумнівних фігур — це вже питання національної безпеки.
Щодо Олександра Поклада, чий імідж нібито «відмиває» Мамедов. Вишневський згадує «кримінальний шлейф», раніше оприлюднений у ЗМІ — викрадення людей, кришування наркотрафіку, рекет. Це серйозні звинувачення, і якщо вони мають під собою підстави, то жодна медіакампанія не повинна їх «відмити». А якщо не мають — то чому потрібен цілий медіамеханізм для захисту репутації?
Як висновок: ми знову спостерігаємо ситуацію, коли внутрішні розборки за посади та впливи відбуваються посеред війни. Коли медіаресурси використовуються не для інформування суспільства, а для просування конкретних фігур та знищення інших. І коли люди, які мали б працювати на державу, працюють на власні інтереси.
Польські аналітики це бачать. Наші партнери це фіксують. А ми продовжуємо робити вигляд, що нічого не відбувається.
Нагадаю слова Вишневського: «Під час війни внутрішні розбіжності щодо впливу та посад — це розкіш, яку ви не можете собі дозволити. Росія спостерігає і використовує кожну тріщину. А такі ігри створюють тріщини.».
Важко з цим не погодитися.
