Розклад простий і реальний: у сегменті малого бізнесу, функціонування 80% підприємств залежить від директора, який часто є власником бізнесу.
Працює, як правило, без вихідних сім днів на тиждень, поєднуючи нерідко кілька функцій у компанії.
Один підприємець, у середньому, ведучи 1-3 напрямки діяльності, забезпечує робочими місцями від 2 до 30 осіб, які, враховуючи токсичне законодавче поле, десь оформлені, десь не оформлені, але всі працюють та отримують дохід, від якого живуть самі й живуть їхні сім'ї (про допомогу бійцям самі знаете, хто донатить).
Звісно, переважна більшість із малих підприємців потрапляє під закон про мобілізацію.
Мобілізувавшись, підприємець, у 90% випадків, не може вести далі своєї діяльності, оскільки вже зайнятий завданнями іншого характеру.
Репліки про те, що підприємці «труси» і т.п. не утримує критики, оскільки людина, яка займається бізнесом, все своє життя ризикує і грає з банкрутством/смертю, і часто ще й із «нульовою сумою».
І ось дилема.
І на обох шальках терезів аргументи.
Чи вистоїть фронт без Воїнів? — Відповідь: ні.
Чи вистоїть економіка без малого та середнього бізнесу, який забезпечує більшу кількість робочих місць та доходу населення? — Відповідь: ні.
Чи думає про це поточна влада? — Відповідь: здається, що ні.
Чи призведе така внутрішня політика до катастрофічних наслідків у країні? — Відповідь: так, безперечно.
Що робити.
Включити здоровий глузд, і розробити законопроект не в істериці, а з грамотно виписаними деталями, продуманий на два – чотири кроки вперед, у якому є противаги та компенсатори, де враховані всі учасники , і де насамперед стоїть цінність життя українця, а не бажання «заткнути дірку».
Слава Українцям та Україні!
