Ця війна дивним чином схожа на Першу Світову, хоч їх і розділяє більш ніж сторіччя технологічного прогресу, який ніби зробив коло і повернувся на ту ж саму точку. Те ж саме превалювання засобів враження над враженнями прориву, про яке писав генерал Залужний. Та ж сама впевненість агресора у швидкій перемозі та недооцінка противника. Грандіозний за масштабом план кайзерівського генерала фон Шліффена передбачав повний розгром Франції на континенті до того, як її союзники, Великобританія  та Російська Імперія відмобілізують свої армії та зможуть прийти на допомогу. Стратегія російського генерала Герасімова нам  також добре відома:розгромити регулярні українські сили до мобілізації всього українського суспільства та західної допомоги.  «Кієв за трі дня» — казали в Москві. «Ми будемо обідати в Парижі, а вечеряти — у Санкт-Петербурзі» — відлунням минулого доносяться голоси імперських офіцерів Другого Рейху. Але історія дуже часто сміється з такої самовпевненості. На щастя для нас сміється.

Але не тільки росіяни тішили себе ілюзіями. Коли перший наступ агресора провалився, наше суспільство потрапило в пастку очікувань швидких перемог. Меми про «два-три тижні» з'явились пізніше. Спочатку вони були правдою. Правдою в тому сенсі, що відповідали настроям та очікуванням суспільства. Арестович мав більше 70% народної підтримки не тому що вводив людей у оману. А тому що транслював те, у що вірили люди. У що щиро хотіли вірити.

Йшли місяці довгої, болючої позиційної війни й маятник очікувань хитнувся в іншу сторону. У сторону очікування вічної війни. Ця війна буде у 2025, буде у 2027, буде у 2030 — так кажуть ті, хто ще вчора пророкував швидку перемогу. А ілюзія нескінченної війни ще загрозливіша за ілюзію швидкої перемоги. 

Але правда в тому, що коли знаходишся всередині процесу — ніколи не можеш точно зрозуміти, де ти є насправді.  Ще в середині 1918 р., як Антанта, так і Четвертний Союз на повному серйозі планували кампанії 1919 та 1920 років. А, до завершення війни залишалось менше ніж півроку. І так, та війна завершилась без взяття Берліна, а лінія фронту на момент перемоги Антанти проходила по території Франції. Як і в цій війні навряд чи український прапор майорітиме над Москвою. Але це не означатиме, що Україна не переможе. Принаймні, хочеться вірити що аналогії з Першою світовою спрацюють і цього разу.

Сьогодні неможливо казати про будь-які терміни завершення гострої фази війни. Ані найкоротші, ані найдовші. Про строки та періоди війни колись, постфактум, будуть розповідати історики. Ми ж позбавлені цього привілею. Війна — це територія невідомого, де змінних занадто багато для будь-якого аналізу з претензією на науковість. Прогнозувати її строки — не в наших силах. Але в наших силах покращувати ці змінні, наближаючи день її завершення. Яким би близьким чи далеким він не був.