Якось я з невеликою компанією їздив на пляж. Серед нас був хлопець, з яким я до цього лише кілька разів стикався в різних ситуаціях, але близько знайомі ми не були. Ми навіть не розмовляли один з одним до цього дня. А в цей раз, так сталось, ми йшли по лісовій стежці поруч. Як завжди в такій ситуації буває, теми для розмови були нейтральні: спека, комарі, погода...

Через те, що це був кінець липня, в нашій розмові мимоволі спливла стара російська прикмета про погоду. Думаю, ви пам'ятаєте. Мовляв прийде Ілля, помочиться в річку – і з цієї пори купатися не можна буде до наступного літа. Я спробував з точки зору раціоналізму спростувати цю прикмету. Адже серпень для наших широт ще фактично розпал літа. Крім того, клімат з роками змінюється. І якщо якийсь час назад (швидше за все, мова йде про сторіччя) для середньої смуги Росії ця прикмета, можливо, була справедливою, то згадувати її тепер в степовій зоні України – нонсенс. Я спробував нагадати співрозмовнику, що Земля – це величезна куля, і на початку серпня в різних точках планети – найрізноманітніша погода, і не може бути абсолютно для всіх правдивих погодних прикмет. Я вже промовчав про те, що ця прикмета має явний слід язичницьких часів. Мені важко уявити єврейського пророка, який мочиться в Неглінку, Клязьму або Неву. А ось язичницького бога грози і дощу, який діє таким чином – дуже легко.

Мій співрозмовник, на мій подив, прийняв мою аргументацію, як замах на святе. Він почав проповідувати мені про якусь географічну – виключно православну – зону, на території якої слід сприймати всі ці прикмети, як істину в останній інстанції. Більш того, заборона на купання в річках має, на його думку, глибокий етичний сенс. Ми, мовляв, повинні вгамовувати свої бажання, не потурати прагненню до задоволень.

Мені здалося дивним, що смиренність має означати, що ти будеш ходити брудним. Я не розумів, чим задоволення від купання в лазні відрізняється від задоволення від купання в річці (з точки зору людини минулих століть миття в річці було економічно вигідніше, особливо в степовій зоні, де дрова для лазні були величезною рідкістю). Я не розумів і не розумію, чому промисел Божий полягає в отриманні людиною максимуму страждань або, принаймні, у втечі від задоволень, особливо, якщо задоволення ці нікого, крім вас, не стосуються.

Після ще кількох хвилин дискусії я зрозумів, що ми говоримо на різних мовах, і що ми ніколи не зрозуміємо один одного. Я в кожному постулаті намагався відшукати суть, зміст. Мого співрозмовника цікавила тільки форма, зовнішні прояви, якийсь алгоритм, якому треба завжди і скрізь без будь-яких міркувань слідувати. Я припинив розмову, тим більше що наша компанія вже прийшла на місце.

Так, це була конкретна людина з його особистими приватними поглядами на світ. Але він змусив мене в той день згадати далеке минуле, історію, задуматися про сьогодення. Як багатьом людям рубали голови, здирали з них шкіру живцем; братів своїх топили, вішали, спалювали тільки тому, що вони не так складали в молитві пальці руки, почитали або відмовлялися почитати шматок дошки з нанесеним на нього малюнком, не тими словами і не на тій мові славили Творця.

Моя стрічка вже кілька днів переповнена картинками з яйцями, великодніми кексами і іншою «святковою» атрибутикою. Безліч моїх знайомих гарячково згадує кожен серпень, що треба святити на один «Спас» мак, на інший – яблука, на третій – горіхи, і разом з цим не стидаються відкрито висловлювати свою ненависть до іншої людини. А у неї лише, наприклад, інші політичні погляди. Або вона взагалі вважає проявом неосвіченого язичництва кроплення продуктів «святою» водою. Для безлічі людей важливішим є той факт, що у людини є хрест на шиї, ніж те, що у неї є Бог в душі. Ми забули: «І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи не так чинять і язичники?»

Візьміть в руки барвисту брошуру чергової групи людей, що обіцяє порятунок напередодні прийдешнього кінця світу. Що вони пропонують в якості рецепта порятунку – шлях морального самовдосконалення або сліпу віру в кимось придумані постулати? Люди, так уже склалося, слабкі... Більшість з них йде по легкому шляху дотримання ритуалу, не бажаючи витрачати душевні зусилля на «вичавлювання з себе по краплині раба».

Останні років двадцять в нашій і сусідніх країнах пройшли під знаком розмов про відродження «духовності». Ось тільки розуміють цю духовність дуже вузько. На думку «телевізійної більшості», відродження духовності – це будівництво все нових і нових храмів, відновлення масових ритуалів з трансляцією їх по телебаченню і постійні спроби перевести моральні правила (причому не найкращих представників роду людського, чиї погляди часто нагадують середньовічний «Домострой») в сферу кримінального права. Зауважу принагідно ту дивну особливість, що дуже часто це «моралізаторство» обмежується чомусь в основному тільки статевою мораллю. Ніби все життя людини зводиться лише до сексу.

І це в той момент, коли засоби масової інформації і майже всі масові види мистецтва наповнені культом аморальності. І я не маю на увазі надмірну експлуатацію діячами «культури» еротичних тем і насильства. Це ще не найстрашніше. Секс і агресія – лише психологічно обумовлені приманки для незрілих умів. Якщо це не сексуальне насильство або агресія в реальному житті, а лише розмови про неї в масовій культурі, то, на мій погляд, вони не приносять значної шкоди. Важливим є не сам факт зображення сексуального взаємодії двох тіл або насильства однієї людини над іншою – важливо, який моральний посил вкладає в своє творіння художник, письменник, режисер.

Гірше, що за всією цією мішурою ховається двадцять п'ятий кадр – життєва філософія нового часу. Весь жах в тому, що в умах більшості населення запанувала думка, що мірилом успіху є наявність у людини матеріальних засобів і влади, і що єдиний спосіб досягти успіху – йти по головах менш удачливих мисливців за синім птахом. Обмани, вкради, принизь – поки не обманули, не пограбували, не принизили тебе.

Я не знаю, хто на пострадянському просторі першим сказав: «Якщо ти такий розумний, то чому ти такий бідний», але це зерно бур'яну впало в удобрений ґрунт. У нового часу Бог теж свій. Головний корупціонер чи, якщо хочете, вершина фінансової піраміди. Потрібно принести йому данину, побудувати храм, купити свічку або ікону, вчасно виконати потрібний ритуал (наприклад, посвятити яблука та сало) – і він простить геть усе.

А мудрець, який говорив: «Чи ж не більше від їжі життя, а тіло – одягу?» – вже давно забутий. Люди щорічно старанно згадують про Різдво і Воскресіння, ретельно виконують ними ж встановлені ритуали, але запитайте їх – як часто вони згадують: «...будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний». Нажаль занадто багато «дітей Божих» йдуть легким шляхом, вважаючи за краще слідувати формі, а не суті, духу.

Яким шляхом крокуєте особисто Ви?