Почну з образи. Кілька місяців тому я написав замітку про нині окуповані території сходу країни. Якщо точніше, я писав про те, як багато в масовій свідомості існує стереотипів з приводу цих місць і людей, які там живуть. Зокрема, аналізував досить популярну тезу про те, що після возз'єднання цих областей з материком нам, бідним громадянам України доведеться вкладати величезні гроші у відновлення зруйнованої індустрії. Я зазначив тоді, що цього ні в якому разі не варто робити. Вся ця донбаська промисловість була трохи застарілою вже в момент її створення, що вже говорити тепер – коли пройшли роки і десятиліття.

Найбільший шок у читачів викликало моє припущення про те, що в майбутньому Донбас може виживати за рахунок розвитку такої галузі послуг, як туризм. Дехто в своїх коментарях вельми невтішно відгукувався про мої розумові здібності. І саме від цього мені було дуже прикро…

Але залишимо жарти, перейдемо до лікнепу. Теорія постіндустріального світу вперше була описана в роботах професора Гарвардського університету Деніела Белла, зокрема, у книзі «Майбутнє постіндустріальне суспільство», яка вийшла в 1973 році. Саме так. Так давно. А реально ми наблизилися до цього, як до факту життя, тільки в останнє десятиліття.

Теоретики виділяють три етапи розвитку людства. Перший – аграрний. В ці віки основою могутності цивілізації була мускульна праця – не важливо людська або кінська. Відповідно виробничі технології цього періоду історії характеризувалися високою трудомісткістю, а також великою залежністю від природних ресурсів. Родючі землі, гарний клімат, багаті поклади мінеральних ресурсів, які легко видобуваються – і ви на коні. Людські ресурси в цьому випадку з'являться самі собою. Немає цього набору – ви на задвірках цивілізації.

Другий етап – індустріальний. Він існував на засадах машинного виробництва і не м'язових джерелах енергії – переважно вугілля та нафти. Тому для нього були характерні капіталомісткі технології. Щоб почати виробництво, потрібно було спочатку: побудувати будівлі і споруди, заповнити їх верстатами та іншим обладнанням, підвести до всього цього комплексу джерела енергії, потім навчити персонал, прорахувати логістику і багато чого ще. Рецептом успіху в цей час була здатність накопичити кошти і найбільш вдало «капіталізувати» їх, тобто вкласти у виробництво. Чим більше ти виробляв сталі, паровозів, літаків, танків – тим більше ти догоджав богу індустріального світу.

Тривав цей період історії людства менше двох століть. І головна проблема нинішнього моменту полягає в тому, що ми всі вже активно починаємо жити в постіндустріальному світі, а мізки більшості населення і – дуже важливо – політичної та неполітичної еліти все ще налаштовані на вже застаріле сприйняття світу.

Що характеризує сучасний етап розвитку людської цивілізації? Основою успіху тепер став інтелект, інформація, налаштованість на впровадження новітніх досягнень науки, а також постійне самовдосконалення виробника чого б то не було, готовність в будь-яку хвилину відмовитися від того, чим ти займався вчора, і навчатися чомусь зовсім новому. У постіндустріальній економіці найбільший внесок у вартість матеріальних благ, які виробляються всередині неї, вносить кінцева складова виробництва – торгівля, реклама, маркетинг, тобто сфера послуг, а також початкова інформаційна складова у вигляді патентів, наукових пошуків. До речі, я не просто так сказав «виробника чого б то не було». Однією з важливих особливостей постіндустріального світу є превалювання сфери послуг.

З одного боку, технології настільки досконалі, продуктивність праці у всіх сферах виробництва настільки висока, що не потрібно занадто багато людей, щоб створити всі необхідні матеріальні блага. У США, наприклад, всього 5% населення працює в сільському господарстві, забезпечуючи продовольством усі 100% бажаючих поїсти. І цей відсоток працівників агробізнесу міг бути ще меншим, якби не постійна урядова підтримка фермерських господарств. Як же – традиційний уклад життя! Та ж сама історія з промисловою групою товарів споживання. З кожним роком все менше людей, які зайняті безпосередньо у виробництві.

З іншого боку, в суспільстві з'явилася значна кількість людей, чиї потреби стали більш різноманітними. Базові їх потреби задоволені повністю, їм потрібно тепер багато чого іншого, а не тільки їжа, одяг і просто дах над головою.

Це ще одна особливість постіндустріального світу. Його економіка вибудовується не від можливостей виробника, а від потреб споживача. На перших двох етапах історії виробник практично безальтернативно постачав споживачам те, що був здатний виробити, не особливо турбуючись можливим збутом. Правда, саме тому в минулому і позаминулому століттях світ періодично стрясали кризи надвиробництва. Нинішній рівень технологій дозволяє починати виробляти товар або послугу тільки після того, як у них з'явиться споживач. Бо ж дуже часто витрати на виробництво виключно інтелектуальні.

Гарний приклад подібного «виробництва» я знайшов у своїй стрічці новин в пості російського публіциста Дениса Драгунського. Він розповів про свою бесіду з китайським письменником. В останні роки в Китаї дуже популярні спеціалізовані «літературні» інтернет ресурси. Працюють вони так. Автор викладає там пару глав свого нового твору спочатку безкоштовно. Щоб прочитати вже наступну порцію тексту, відвідувач повинен заплатити. Сума зазвичай невелика. У перерахунку на російську валюту щось менше десяти рублів. Наші 3-4 гривні. Якихось 30-50 гривень у місяць – майже не помітно для сімейного бюджету. Знову ж східна ментальність. Нікому в голову не приходить викладати десь в іншому місці все творіння безкоштовно. І ще важливий момент. Для Китаю 1000000 читачів подібного опусу – цілком реальна цифра, аби лише твоя творчість подобалося читачам, аби ти вгадав, що їм потрібно – любовний роман або містичний детектив про розкрадачів гробниць. І не треба забувати – єдині витрати новоявленого мільйонера – це амортизація комп'ютера і плата за інтернет.

Цей приклад добре ілюструє те, як влаштований світ, в якому ми волею-неволею починаємо жити. І як сто років тому ніякі прокльони людей та їхній плач за звичним світом, який йде в небуття, не змогли зупинити прихід електричного освітлення в кожен будинок, так і зараз ніхто не буде питати у виборців Трампа, хочуть чи не хочуть вони повернути рай індустріальної епохи, коли, вивчившись на сталевара чи слюсаря-збирача на автозаводі, можна було до пенсії не турбуватися про завтрашній день. Перенесення виробництв по виготовленню смартфонів або навіть автомобілів з Китаю та Малайзії в США нічого не вирішить. Це тільки прискорить заміну і без того нечисленних живих робочих на автомати, на роботів. Американська робоча сила коштує дорого і тому замінити її роботом, у якого немає профспілки і відпустки по догляду за дитиною, буде економічно ефективно.

Ні, матеріальне виробництво ніколи не буде повністю позбавлене людей. Все одно повинні існувати ті, хто обслуговує і переналагоджує роботів. Власне, і саме виробництво матеріальних цінностей залишиться, ось тільки вага заробітної плати в їхній собівартості стане значно меншою. Та й в силу прогресу нові машини, обладнання все менше будуть вимагати для власного виробництва сталі, енергії, інших ресурсів. Звісно нікуди не подінуться в найближчому майбутньому інженери, лікарі та вчителі. У цьому Микита Соловйов в своїх футуристичних прогнозах не зовсім правий. Їх значення навіть виросте. Але тільки це будуть вже Лікарі, Вчителі, Інженери.

Тобто підуть з лікарень всі ці незрозумілі тітки з реєстратури, частина медичних сестер та іншого допоміжного персоналу, які або не потрібні були ще з самого початку, або функції яких легко візьме на себе техніка – звичайна комп'ютерна або спеціалізована медична. Залишаться здебільшого лише досвідчені діагности, знавці найостанніших тенденцій в лікуванні і – за сумісництвом – психотерапевти. Бо дуже часто людина потребує не стільки пігулки або уколу – наші організми непогано борються з хворобами самі, а в обнадійливому слові: «Ви скоро одужаєте».

Не повинно залишитися загнаних життям і низькою зарплатою вчительок. Більшу частину механічного навчання фактам можуть взяти на себе спеціально створені програми для гаджетів. Учитель потрібен тільки для контролю за успішністю і різнобічністю навчання, для пошуку індивідуального підходу до нестандартної особистості конкретної дитини. Бо ця нестандартність є запорука можливого успішного майбутнього цього учня.

Вже не буде маси інженерів, зайнятих тупою роботою по написанню маси папірців і іншої документації незрозумілого призначення. Але будуть ті, хто стане здатний створювати нові конструкції на основі технологічних процесів, що базуються на новітніх досягненнях науки. Конструкторів і технологів буде на порядок менше, ніж зараз, але цінуватися вони будуть набагато більше.

Микита Соловйов в тій же статті прогнозує смерть юристам. Можливо, він має рацію, але з тією поправкою, що помре армія тих нібито професіоналів, які розуміються на вузькій галузі права, послуги яких можна легко замінити парою кліків мишки в довідковій юридичній програмі. Але залишаться фахівці широкого профілю, які легко переходять від однієї сфери знань до іншої.

Заміні підлягатимуть не ті окремі деталі сьогоднішньої цивілізаційної машини, які дорого обходяться, а цілі блоки, вузли, які є неефективними через моральне старіння. Висока зарплата – це не той критерій, за яким буде відбуватися відбір на новому витку цивілізаційної еволюції. Як і в біологічної еволюції, виживають не найсильніші, не найрозумніші чи більш здорові, а ті, хто більше інших пристосовані до змін.

Що залишається робити тим, хто не знайшов себе у виробництві і – одночасно – від природи не обдарований особливим інтелектом чи творчими здібностями? Пристосовуватися! Шукати себе в сфері послуг. І тут ми знову повертаємося до моєї ідеї з туризмом.

Мій друг в кінці минулого року побував у польській глибинці. Там, намагаючись привернути хоч якісь кошти в сільську громаду, побудували з колод і інших підручних матеріалів майже точну копію середньовічної фортеці масштабом один до одного. І народ до них їздить, послуга користується попитом.

Розумієте, через десять-п'ятнадцять років для якогось колишнього шахтаря або сталевара можливість махати мечем в історичних постановках на потіху глядачам стане єдиним засобом прогодувати сім'ю! А його дружина в цей час буде видавати пейнтбольні рушниці тим, хто стане влаштовувати ігрові битви в руїнах монстроподібних металургійних або машинобудівних заводів. І тут важливо поєднати свої схильності, інтереси і ті вимоги, що викликані чужими потребами, які ви бажаєте задовольнити. Творче ставлення до життя буде дуже сильно затребувано.

Постіндустріальний світ серед іншого дає нам шанс максимально розвинути власне я, свою індивідуальність. Хто б міг подумати кілька років тому, що можна заробити на шматок хліба з маслом, граючи в комп'ютерні ігри. Тепер це можливо.

Постіндустріальний світ серед іншого дає шанс нашій країні відкинути старі звичні схеми побудови економіки, почати будувати її за новими правилами. Контури майбутнього ще злегка туманні, але головне угледіти можна.

Нам потрібні нові закони, пристосовані до реалій постіндустріального світу. Зокрема прості, зрозумілі правила заробітку в інтернеті. Необхідне просте, необтяжливе оподаткування отриманих таким чином доходів. Нам потрібні курси іноземних мов, насамперед англійської, бо ще одна властивість постіндустріального світу – його глобальність. Ваші послуги, щоб вони в повній міри були оцінені, повинні бути максимально доступні для максимальної кількості споживачів. Нам потрібні історії успіху, але не для того звісно, щоб створити в кожному селі по макету середньовічного замку, а щоб люди зрозуміли принцип – роби, що ти вмієш найкраще, навчися рекламувати свої здобутки – і тоді лови удачу за хвіст.

Отже, девіз завтрашнього дня – будь здатний до змін, щоб не залишитися за бортом еволюції, будь самим собою, відкрий всі грані своєї особистості, щоб стати гармонійною частиною нового світу.