Влада привчила українців до того, що з національними інтересами України у світі ніхто не рахується. Україну намагаються публічно принижувати, диктувати умови, висувати претензії, втручаються у внутрішні справи. Вже стало правилом з боку сусідів пробувати вказувати, яку історію нам вчити, яких героїв шанувати, на якій мові розмовляти. Іноземні посадовці дозволяють собі приїжджати в Україну і поводитися так, наче в себе вдома. А деякі взагалі висловлюють територіальні претензії до України. Причому роблять це на нашій же землі.
Ми стали жертвами міжнародної зради, коли підписали Будапештський меморандум і здали ядерну зброю в обмін на нікчемні папірці. Нам нав'язують зрадницькі Мінські угоди і пропонують забути про Крим. До нас ставляться не як до повноправного суб'єкта міжнародних відносин, із яким потрібно рахуватися і якого слід поважати, а як до країни-невдахи, напівколонії.
Але чому так відбувається? І хто несе за це відповідальність? Чому нас шантажує Угорщина законом про освіту? Чому Польща не визнає факту окупації українських земель і вимагає переписати нашу історію? Тому, що влада, яка керує Україною, не здатна захищати українські інтереси. Та й взагалі навіть не спроможна усвідомлювати їх. Адже вони чужі їй ментально і світоглядно.
Після Революції гідності в цьому плані нічого не змінилося. Хто сьогодні відповідає за зовнішню політику України? Президент України Петро Порошенко та Міністерство закордонних справ, яке очолює Павло Клімкін. Саме ці особи, а також правляча коаліція з Блоку Петра Порошенка та «Народного фронту» демонструють провал за провалом. Як у зовнішній, так і у внутрішній політиці.
Коли президент України хвалиться про успіхи української дипломатії, я хочу спитати: а де ці успіхи? Може, на його думку, успіхом є те, що українське МЗС не здатне дати адекватну відповідь на відверто антиукраїнські висловлювання угорців і поляків? Що всі дозволяють собі повчати, як нам треба жити і яку країну будувати? Що Україна не може захисти інтереси українців за кордоном? Що у Польщі нищать українські пам'ятники, проводять інтенсивну полонізацію українців за прикладом русифікації, а наша влада мовчить і бездіє? Чи, на думку Порошенка і Клімкіна, успіх полягає в тому, що нам публічно погрожують заблокувати шлях у Європу? І ще й звинувачують українську націю у геноциді.
Україна дійсно перебуває в непростому становищі. І винна в цьому правляча влада. Те, що з нами ніхто особливо не рахується, пояснюється просто: слабких і відсталих економічно, бідних і неспроможних відстоювати свої інтереси ніхто не поважає.
Катастрофічна нездатність нинішніх керівників країни боротися за українські інтереси на світовій арені накладається на згубну і вбивчу внутрішню політику. Корупція, злидні, жалюгідні зарплати, шалений ріст цін, зубожіння, відсутність достойної роботи, ‒ усе це вбиває українську націю. А що робить уряд Гройсмана для порятунку українців? Як і уряд Яценюка, абсолютно нічого. Таке враження, що влада зацікавлена в тому, щоб українці були бідні, масово покидали країну та піднімали економічний і демографічний потенціал інших держав.
Улітку президент розказував нам, яке це щастя ‒ безвіз. Безвізовий режим став для Порошенка уособленням манни небесної, яка неждано-негадано впала на Україну. Пройшло декілька місяців і ми побачили, що життя не стало кращим. Раю на землі не настало. Єдині зміни, які сталися після запровадження безвізу, ‒ це те, що ще більше українців виїхало на заробітки за кордон. То, може, метою безвізу було постачання української робочої сили у інші країни Європи? Подальше зменшення населення України і остаточне перетворення держави у сировинний придаток.
Не потрібно далеко ходити для того, аби побачити як сучасна влада дбає про розвиток української нації. За останні роки на Волині не відкрилося жодне велике підприємство. Села стоять напівпорожні, бо половина населення поїхала на заробітки. Польща вже хвалиться тим, що в неї працює більше мільйона українців. І планує залучити ще більше робочої сили. Польські урядовці відверто кажуть про те, що хочуть, аби українці стали основним донором їхньої економіки.
А що робить українська влада, щоб врятувати майбутнє України? Та абсолютно нічого. Навпаки, сприяє тому, щоби держава втрачала найцінніше ‒ людський потенціал. Хто ж у світі буде поважати і рахуватися з інтересами країни, якщо її влада не працює на благо власного народу?
Справжня біда України в тому, що нею керують особи, яким байдужа доля української нації. В результаті ми живемо у найбіднішій країні Європи за доходами населення, хоча потенційно могли би входити у число найрозвинутіших держав світу. Але нинішні керманичі не здатні захистити Україну на міжнародній арені, вказавши місце колишнім окупантам нашої землі. Так само не спроможні вони забезпечити економічну, технологічну, наукову та військову могутність країни. А значить, нас будуть і далі принижувати, втручатися у внутрішні справи і розглядати українські землі як потенційну територію для експансії.
Який висновок випливає з цього всього? Він простий: поки до влади в Україні не прийдуть націоналістичні патріотичні сили, українська нація перебуватиме у стані приниження, нереалізованого потенціалу та боротьби за виживання.
