Не буду про те, що свято святого Миколая — одне з найулюбленіших. І таким було навіть тоді, в далеких роках мого дитинства, коли ми ще бігали в піонерських галстуках і про таке свято було заборонено говорити. Але зранку 19 грудня перше питання, яке лунало серед нас, було, — А що тобі приніс Миколай під подушку? Добре, що ця традиція вижила, що ми змогли зберегти її. І саме зараз мені пригадалась одна історія, якою хочу поділитись з вами.


... Після обіду вся сім'я зібралась разом. Це була давня традиція — при кожній нагоді збиратись разом, щоб попити чаю та почесати язики. Не було лише сина — він вже півроку, як був на Сході.

Дорослі, сидячи за столом на кухні, вели розмову ні про що, а діти бавились в кімнаті. Інколи, щоправда, шниряючи на кухню за чимось смачненьким. І раптом бабуся, якій то вже добряче надоїло, спитала, - А ви листи Миколаю зі своїми бажаннями вже приготували?

Дітлахи на хвильку притихли, а вже за якусь за мить, маючи нове цікаве заняття, зібрались в кімнаті і почали писати. Двері ж, звісно, за собою зачинили. Дорослим було цікаво, що ж вони будуть просити у Миколая, але вони терпляче чекали, обмінюючись своїми припущеннями та здогадками.

Десь за півгодини всі четверо принесли свої листи. І не просто віддали, як це зазвичай бувало — кожен з них прочитав дорослим свого листа. І в кожному листі вони просили Миколая про єдине: Тату, ми тебе дуже любимо і чекаємо. Повертайся скоріш...

Ми далекі від сентиментів, але... після цих слів кожен з нас навіть не спробував зробити вигляд, мовляв, щось у око попало... І кожен, втираючи сльозу, повторив — Повертайся живим...

Йшов рік 2014-й...

Телеграм канал #НаХлопськийРозум