Підїжджає маршрутка. Зупиняється. Заманює відкритими дверима. Попереду заходить фрау у чорній масці, на якій зображені великі червоні губи, в чорній шубі та в шапці з величезним рожевим помпоном.
Даючи водію гроші, вона промовляє до нього:
- Ета ж савсєм скора вам маршрутчікам нужно будєт гаваріть толька на мовє...
Водій, такий старий дядько, рахує їй решту і каже:
— Не поняв...Об'ясніть, пожалуста.
Фрау, хапаючись за поручні, пояснює:
- Ну как же, «миздобули» прінялі закон, што вся сфєра абслуживанія толька на мовє...Как оні задолбалі, ідіоти. Вєдь на русском же гаварілє ещчьо ва врємєна Кієвской Русі..
Я вирішив не чекати продовження цього словесного проносу, беру м'яко за лікоть фрау, заглядую їй в очі та лагідно звертаюся:
- Вам викликати «швидку»?
Фрау роздратовано скинула мою руку і промовила:
- Што?
Перекладаю їй:
— Вам «скорую» визвать?
Фрау:
- Зачєм?
Відповідаю їй:
- У Вас явні ознаки інваріативної когнітивно-дисасоціативної шизофренії, при чому в гострій формі. (Не гугліть, це я сам придумав. Креативно правда ж :) .
Ну яка російська мова в часи Київської Русі? Там же де зараз Москва — тоді жаби квакали і люди в шкірах ходили, а в Києві вже стояли собори та були іноземні делегації.
Фрау вирячила очі та почимчикувала на одиночне місце біля вікна:
- Сібє скорую визаві, прідурак. Понял?
Я ж чемна людина:
- Давайте, я таки викличу «швидку». У Вас же загострення. Крім того, Ви в цьому стані небезпечна для оточуючих.
Фрау дістала навушники:
- Іді атсюда, — сказала вона махнувши, «по-дворянські» рукою.
Я нахилився до неї:
- Все буде у Вас добре. Але не сьогодні. І «мову» виучітє. Нужда заставить.
