Молоді чоловіки біжать у ногу: темно-сині штани, білі футболки. П'ятеро білих, двоє чорношкірих військових моряків за ранковою розминкою. За спиною в них блищить пофарбований у яскраво-жовтий колір фасад Colegio Naval — військово-морської школи в порту Ангра-дус-Рейс. «Освіта, дисципліна і любов до Бразилії», — написано золотими літерами на чорній вивісці над брамою. А поруч кілька чепурних білих офіцерських будинків у колоніальному стилі. На вулиці ані сміття, ані бруду. Навіть підлітки на своїх деренчливих мотоциклах не ризикують, принаймні тут, перевищувати швидкість.
У маленькому військовому кварталі містечка на узбережжі Атлантики неподалік Ріо-де-Жанейро можна побачити те, до чого зараз лежить душа в багатьох бразильців: послух і порядок. І що пояснює, чому вони вже незабаром, мабуть, оберуть власного Трампа.
Те, що ще кілька місяців тому здавалося неможливим, раптом стало реалістичним сценарієм: правий популіст Бразилії Жаїр Мессіас Болсонару (63 роки) має всі шанси стати наступним президентом велетенської південноамериканської країни. Згідно з опитуваннями він набере приблизно 35% голосів, стане фаворитом першого туру й таким чином досить упевнено вийде в другий тур президентських виборів 28 жовтня.
Для одних він праворадикальний фашист, для інших — набожний чоловік, втілення сподівань народу. І знову світова громадськість спостерігає за тим, як черговий популіст здобуває владу. Південноамериканський Трамп хизується мізогінними, гомофобними й расистськими висловлюваннями, як і його прототип у Вашингтоні. Він радше воліє мати «мертвого, аніж гомосексуального» сина, пояснює своїй політичній супротивниці, що вона занадто потворна, щоб бути зґвалтованою, і вшановує катів-посіпак військової диктатури. І попри все це, результати опитувань свідчать, що його популярність стрімко зростає. Бо Болсонару зі своєю полемікою вловив дух часу у виснаженій Бразилії.
«Болсонару — міцний горішок», — каже Марціо, дещо приземкуватий чоловік років 55, який разом із сусідами сидить у барі на пляжі Ангра-дус-Рейс. Угорі на стелажі висить портрет Марціо з підписом «Клієнт року». Він приходить сюди майже щовечора. У ці дні перед президентськими виборами, які відбудуться в неділю, дискусії за пивом особливо палкі. Тут, у флотському кварталі, люди не розуміють страху перед армією. Під час військової диктатури (1964–1985) армія наганяла на всіх жах, політичних противників катували. «Але це все вже давно минуло», — кажуть приятелі Марціо. Болсонару, мовляв, колишній десантник. Він може відбілити репутацію військових, сподіваються в наближених до армії колах. Коли десь у країні злочинність знову виходить із берегів, всі однаково посилають туди армію як останній порятунок. Так чинила колишня ліва президентка Ділма Руссефф, так робив і її наступник Мішел Темер, перебравши владу після суперечливого імпічменту Руссефф. «Якщо в Бразилії трапляється щось серйозне, вони тоді всі кличуть військових, — каже Марціо. — То чому б військовим одразу не прийти до влади?»
На відміну від традиційних партій, що глибоко загрузли в корупційних скандалах довкола концернів Petrobras і Odebrecht, Болсонару наразі вільний від подібних звинувачень на свою адресу. Щоправда, за його спиною довга кар'єра професійного політика з незліченними переходами з однієї політсили в іншу. Попри це, йому вдається позиціонувати себе як противника системи.
Конкурент Болсонару Фернанду Аддад, кандидат від лівої Робітничої партії (PT), яка дала Бразилії президентів Лулу да Сілва (2003–2010) і Ділму Руссефф (2010–2016), мусить відбиватися від критики за те, що не розкрив скандалу Lava Jato — йдеться про мільйонні хабарі за державні будівельні замовлення. Основна ідея кампанії лівих — свобода колишньому президентові Лулі да Сілва, який сидить у тюрмі через пасивну корупцію.
Однак немає й буржуазної альтернативи: «Значна частина населення втратила віру в традиційні демократичні партії, саме в ті, що представляють буржуазний табір. Після більш ніж чотирьох років розслідувань корупційного скандалу Lava Jato від них з огидою відвертаються. І це пояснюється тим, що праві центристи й справді досі практично не спромоглися просигналізувати про відповідне розуміння, аналіз та відповідне оновлення», — пояснює Ян Войшнік із Фонду Конрада Аденауера в Ріо-де-Жанейро в розмові з виданням WELT. Консервативний кандидат Джеральдо Алкмін, здається, не має шансів. А за лівого кандидата значна частина бразильців не проголосує принципово.
Залишаються радикальні обіцянки Болсонару. Він хоче озброїти «добрих бразильців», щоб вони могли оборонятися від «злих». Страх людей перед щоденним насиллям уже давно перевищив страх перед захопленням влади військовими з дружнім до армії Болсонару. Лише за перше півріччя у 632 осіб у Ріо-де-Жанейро влучили рикошетні кулі, тобто, за статистикою, більше ніж у трьох людей на день. А для того, хто боїться, що зазнає нападу дорогою на роботу, право на гомосексуальний шлюб наразі тема другорядна.
Гасло Болсонару «Бразилія понад усе, а Бог понад усіма» в Бразилії з її сильними євангелічними традиціями досягає своєї цілі. Бог, як відомо, непідкупний. Це забезпечує популістові підтримку церков, які володіють розгалуженими мережами включно з власними телеканалами. Після замаху на нього якогось божевільного з ножем кілька тижнів тому кандидат у президенти перетворився на жертву, завдяки чому йому вдалося досі не брати участі в теледебатах, а отже, не відповідати на незручні запитання. Натомість він дає цілком безпечні для себе інтерв'ю з лікарняного ліжка.
Робітнича партія запевняє, що з нею «бразильський народ знову стане щасливим». Однак такі гасла більше не працюють. Лише погляду на осиротілий Олімпійський квартал у Ріо-де-Жанейро, на білих слонів під стадіонами ЧС достатньо, щоб зрозуміти: результатами великих масових заходів стають не квітучі ландшафти, а тільки борги, корупція і ще більше насилля. В очах безпомічних людей Болсонару з кожним днем набуває дедалі більшої величі. Марціо та його приятелі впевнені: «Болсонару переможе. І це буде нова сторінка бразильської історії».
