Зазвичай атеїсти категорично проти цього, а ті, хто сповідує християнські цінності , – за.
Однак і серед тих, хто молиться Богу і ходить до церкви (хоча це не завжди ознака віри), є чимало супротивників викладання християнської етики в школі. На своєму гіркому досвіді вони переконалися, що дуже багато вчителів цього предмету не відповідають кваліфікації, а то й просто перетворюють уроки на молитви. Непоодинокі випадки, коли й священики викладають християнську етику, не володіючи педагогічними знаннями й навичками.
Ну, і, звісно, школа відділена від Церкви, а Церква – від держави. Ці прописні конституційні істини кожний трактує по-своєму, хоча, за великим рахунком, християнська етика як предмет не має до цього жодного стосунку.
Міністерство освіти та науки України за чверть століття, відколи цей предмет почали викладати, не спромоглося внести зміни в учительський класифікатор. Вчителями християнської етики не навчають. Вони здобувають відповідний фах у Катехитичних інститутах чи в Інститутах післядипломної освіти, маючи вже зазвичай педагогічну спеціальність з іншого предмету. Проте не у всіх областях України, особливо на Сході та Півдні України, це можна зробити.
І якщо проти вивчення інших предметів у батьків нема заперечень, хоча трапляються різні вчителі, то християнську етику піддають остракізму. Схоже, що вивчення цього предмету в значній мірі залежатиме від рішення батьків, а педагогічні колективи мали би до цього прислухатися. В кращому випадку цей предмет вивчатимуть факультативно. В гіршому – не вивчатимуть взагалі.
Парадоксально, але абсолютна більшість тих, хто проти викладання християнської етики в школах, не знайомі з самим предметом, не бачили підручників і навчальних програм. Спрацьовує совковий принцип: «Не читав, але засуджую». Агресивний атеїзм теж є наслідком ленінізму-сталінізму.
Цікаво, що християнську етику залюбки вивчають діти мусульман. Не маю даних щодо дітей, батьки яких належать до інших релігій чи конфесій у конкретній даній місцевості. Однак це знову ж таки є приводом до критики: мовляв, не можна «насилувати» тих, хто не належить до християнства.
Якщо спростити, то християнська етика як предмет займається тлумаченням Біблії. Чимало з нас навіть у дорослому віці не здатні зрозуміти Слово Боже, інтерпретують його по-своєму. У плані світоглядного розвитку особистості християнська етика навряд чи може комусь зашкодити.
Різні соціологічні опитування показують, що більшість українців – християни. Та й наші предки ходили до церкви і молились Богу. Слід продовжити ці традиції. Християнська етика, якщо підійти до неї виважено й по-науковому (а це має зробити насамперед Міністерство освіти та науки України) лише сприятиме розбудові Української держави.
