30.06.2018 виповнилась 77 річниця проголошення Акту відновлення Української Держави...
Так, це була авантюра, але чи можлива справжня політика без авантюри? Звісно, що ні. Тодішні політичні обставини навіть обставинами назвати не можна.. Єдиної ОУН вже немає. Є ОУН(м) під проводом Мельника і є ОУН(б) під проводом Бандери.. Перші намагаються домовитись з німецьким урядом про умови співпраці з Німеччиною в питанні допомоги в побудові майбутньої Української держави(союзної Німеччині), другі виставляють вимоги німецькому уряду, ставлячи умови в тому ж питанні допомоги в побудові майбутньої Української Держави.. Перші відомі більше науковцям, чим звичайній публіці, другі відомі своєю назвою «бандерівці», яка викликає захоплення, ненависть, заздрість що завгодно, але не байдужість. Ця назва стає еталонною. Німецький уряд не надавав переваг жодній із організацій, допомігши обом створити два добробати, мельниківський «Роланд» і бандерівський «Нахтігаль». Саме ці добробати ввійшли в Львів разом з Вермахтом. Сама ідея проголосивши Акт відновлення Української держави, поставити німецький уряд перед фактом і змусити рахуватися уже не з ОУН(б), а з новоствореним урядом Української держави виглядала дуже перспективною, тим більше треба було взяти реванш за нехтування інтересів українців на Закарпатті, яке було здійснене німецьким урядом в угоду Угорщині, як союзнику. Не було того, що необхідне як повітря, інституція, яка б реалізовувала інтереси народу, держави. ОУН(б) спочатку Тарас Бульба-Боровець, а потім іне тільки він закидали в докір недотримання цієї процедури, а саме відсутність установчих зборів, як початкового репрезентативного механізму при реалізації утворенні держави так, щоб це мало легальний статус Які ж позитивні та негативні моменти «державного» акту Бандери?
1. Акт 30.6.41 року офіційно пригадав широкому світові, що в Україні нуртує воля до своєї суверенної державности.
2. Акт намагався ту волю скерувати в належно організоване русло.
3. Акт являється історично-доказовим документом, навіки засвідчуючим, що Україна в 1941 році офіційно змагалася за свою суверенну державу.
Так, принаймні, пояснюють цей акт його автори. А тепер пригляньмося до його інших моментів:
1. Акт не був волевиявленням всього українського народу через репрезентативно-парляментарні органи. Він був наспіх проголошений кількома випадковими людьми. З таких причин це не є жоден акт національно-державної політики, а самозванча диверсія і явна отаманія.
2. Проголошувачі цього акту автоматично анулювали Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 22.1.1918 року, яким була проголошена та затверджена суверенна Українська Народня Республіка.
3. Навіть зі становища авторів цей акт не може мати ані політично-дипломатичної, ані революційної законности, бо був проголошений за плечима чужої армії без згоди політичної влади та держави тієї армії. Цей акт мав би революційно-юридичну законність, якби він був проголошений не 30.6.41 р., а раніше і не за плечима німецької армії, а в підпіллі попереднього, совєтського, окупанта України. Німецька армія тоді застала б доконаний революційний факт, з яким, згідно з міжнародніми законами, повинна б рахуватись і його респектувати.
4. Проголошення цього акту внесло юридично-державний дуалізм в українську національну політику. Така затія являється доказом нерозуміння політичних законів авторами акту, чим компромітується державна традиція української нації перед широким світом.
5. Починаючи від 22.1.1918 р. ніхто не має потреби проголошувати українську суверенну державу, бо це Україна вже раз зробила і легітимний уряд тієї держави не припинив своєї політичної діяльности, як екзильний уряд окупованої ворогом країни. Може бути мова тільки про відновлення тієї держави.
6. Акт викликав певну дезорієнтацію та анархію серед народніх мас. Якщо це був революційний акт проти волі Німеччини, то чому там грубилося офіційно: «слава німецькому фюрерові», а коли за згодою німців, то чому автори акту не договорилися з німецьким урядом, щоб він той акт шанував?
7. Редакція самого акту неграмотна. Жодний акт будь-якої суверенної держави ніколи не має права бути інструментом вихваляння іншої чужої держави. Крім того, цей акт навіть не окреслює, якою має бути та держава: республіка, монархія, авторитарна диктатура, чи що інше.
8. Акти про відновлення держав та дії їх суверенної влади можуть бути практиковані тільки тоді, коли це робить або екзильний уряд на чужій території, куди ворог не має доступу, або на своїй території, тільки в такий час, коли політична та воєнна ситуація гарантує, що піднесений прапор найбільшої національної святині, якою є державність, не буде відразу будь-ким спрофанований. Таких передумов, навіть на кілька коротких днів Степан Бандера, проголошуючи свою «державу» під німецькою окупацією, не мав.
9. Акт без жодної підстави був коментований у світовій публіцистиці, як акт держави-сателіта під владою держав осі. По суті такий факт не відповідав дійсності, бо Україна ні де юре, ні де факто не була сателітом держав осі, а тільки окупованою територією під німецькою, румунською та мадярською адміністрацією.
10. Що в Україні не завмерла ідея відновлення своєї суверенної держави, свідчить постійна революційна боротьба з великими жертвами крови, а не «оперетковими державними актами» типу акту С. Бандери від 30.6.1941 р.
11. В часі Другої світової війни не було місця навіть для сателітної української держави, не говорячи вже про соборну українську державу та її суверенну владу. Це повинні були розуміти автори акту, як кандидати на державних мужів.
12. Національна революція, її політика та збройні змагання — це не дитяча забава в державу та війну, а поважна справа, за яку ціла нація платить величезну дань кров'ю та духовими й матеріяльними скарбами.(Бульба-Боровець Т. Армія без держави: слава і трагедія українського повстанського руху. Спогади.— Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь», 1981.— С. 113—115.) Але де, чорт забирай, взяти ці «репрезентативно-парляментарні органи»? Чи не займався Тарас Бульба-Боровець «явною отаманією» на Волині та Поліссі? Щодо IV Універсалу. то краще б він його не згадував, бо вже за рядок про «Сьому ж найвищому нашому
органові належатиме рішити про федеративний зв'язок з народніми республіками бувшої Російської держави.»(Українські Установчі збори), треба навіть не червоніти, а синіти від сорому. А ще краще проглянути той універсал, щоб переконатися в тому, що УНР була приречена, бо документ складений в дусі «плачу Ярославни»(дуже цікаво порівняти ниття сучасних представників влади про «недотриманння мінських домовленостей», та іншу «гібридну дурню»). Я б не звертав увагу на критику Тараса Бульби-Боровця, але справа навіть не в тому, що й досі є його поодинокі політичні послідовники, але й ті, хто роблять його політичні помилки, не усвідомлюючи цього(правда сучасні піарпроекти «новихперспективнихмолодихветераніватонезалежнихжурналістів» є пародією на «отаманію» Бульби-Боровця). Проголошення Акту відновлення Української Держави написано стисло, без зайвих словесних реверансів, не просто не згадуючи ганебний IV Універсал, але дійсно нівелюючи його ключовим терміном УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА(!!!). Нічого не нагадує?!.. А щодо форми правління, то ні П. Скоропадський, ні С. Бандера кожен в свій час не переймалися цим питанням, відклавши його зі зрозумілих причин на більш спокійний період, а на час їх правління це мала бути диктатура. В цьому і є категорична різниця між негативним досвідом УНР з" парляментарними" клікушествами її верхівки і ОУН, яка цей досвід відкидала.. Пункт 1 про це чітко говорить:"Волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад та порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб."
Євген Коновалець був полковником армії УНР, він знав ціну "державникам" УНР, тому про репрезентацію уряду УНР в екзилі не могло бути й мови, адже вони були жалюгідні невдахи і саме тому і створювалась ОУН, як реальна державотворча альтернатива, на противагу "Рагам і Капитам" в екзилі. Для самого Бульби-Боровця це була трухлява політична опора і саме за це він поплатився.. Тому наголошувалась роль ОУН у відновленні Української Держави... Щодо пункту 2, то тут все ясно, згадка про Київ, як столицю майбутньої держави означало, що держава мала бути в етнічних кордонах України, а утворення державних інституцій в остаточній формі планувалося на потім саме в Києві: "На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України — Києві з волі українського народу." Пункт 3 чітко й ясно давав німецькому уряду зрозуміти:"Ви визнаєте нашу державу, ми вам лояльність", тому й була згадка про союз з Німеччиною і Адольфа Гітлера, як її очільника.
Акт відновлення було проголошено на балконі будинку львівської "Просвіти". Перед цим, того ж дня було проведено Українські Національні Збори, на яких було утворено Українське Державне Правління (тимчасовий уряд) на чолі з Я. Стецьком. Те що цією акцією будуть незадоволені в Берліні, стало зрозуміло вже на Зборах, коли представник німецької адміністрації полковник Кох висловив своє невдоволення цим заходом.
Але важливо інше. ОУН(б) вимагала, тому хоч й і не вдалося вирішити проблему відновлення України як держави, але вона стала відома як бандерівська, а не мельниківська. Згадки про союз з Німеччиною є не більше чим політичною коньюнктурою(як згадки про євроатлантичні прагнення сьогодні) і на відміну віл мельниківців, бандерівці чітко розуміли що таке національний егоїзм і вони справді були циніками в політиці, а не лохами(як сучасні помірковані євроінтегратори). Саме завдяки цій акції про бандерівців чутно від Чукотки до Аляски, а мельниківці цим похвалитися не зможуть. Сучасне політичне керівництво таке ж нікчемне, як і керівництво УНР. У нього є держава, але воно й не збирається її застосовувати, як інструмент вимоги. Тому ми , свободівці і ставимо в приклад бандерівський підхід — ВИМАГАТИ, А НЕ ПРОСИТИ...
P.S. В Києві в 1941 році поліція набрана із євреїв, якою керував начальник київської поліції В. Майковський,(колишній старший майор НКВС УРСР) розстрілювала українців. Матеріали про це будуть... На західні держави дуже надіятись не варто, інколи в якості допомоги звідти присилають політичних авантюристів часто неукраїнської національності із сумнівним минулим.
P.S.2 Поцікавтесь,що таке "Хаарська угода"... P.S.3 Одне чмо назвало себе "цинічним бандерівцем". В реальності воно просто цинічне чмо, за яке проголосувало 54% бидла.СвÑÑÐ"ина вÑд ÐнаÑоÐ"ÑÑ ÐаÐ"иводи.СвÑÑÐ"ина вÑд ÐнаÑоÐ"ÑÑ ÐаÐ"иводи.СвÑÑÐ"ина вÑд ÐнаÑоÐ"ÑÑ ÐаÐ"иводи.СвÑÑÐ"ина вÑд ÐнаÑоÐ"ÑÑ ÐаÐ"иводи.СвÑÑÐ"ина вÑд ÐнаÑоÐ"ÑÑ ÐаÐ"иводи.СвÑÑÐ"ина вÑд ÐнаÑоÐ"ÑÑ ÐаÐ"иводи.СвÑÑÐ"ина вÑд ÐнаÑоÐ"ÑÑ ÐаÐ"иводи.СвÑÑÐ"ина вÑд ÐнаÑоÐ"ÑÑ ÐаÐ"иводи.СвÑÑÐ"ина вÑд ÐнаÑоÐ"ÑÑ ÐаÐ"иводи.