Візит прем'єра Польщі Туска до України: який шанс на прорив у відносинах

Прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск має прибути з візитом до України найближчим часом. Чого ж очікувати від цього візиту?

Останнім часом писати про українсько-польські відносини вкрай важко. Адже попри сподівання їхній розвиток вже тривалий час ніяк не може вийти на рівень постійного конструктивного діалогу та наповнитися насправді важливими для майбутнього обох держав змістами. Змістами, які б були б зрозумілими або ж, принаймні, дискутувалися в обох суспільствах і визначали напрями стратегічного діалогу для політиків, урядовців, політологів, науковців, експертів. Це б формувало цілі, визначало шляхи та терміни досягнення результатів.

Але ні. Суперечки навколо питання експорту українських сільськогосподарських продуктів, міжнародних вантажних перевезень (принаймні те що ми бачимо в публічному просторі) ведуться сторонами з позиції «нам потрібно прямо тут і просто зараз», без пояснень для громадян як долати ці суперечності та, що найголовніше, як будувати взаємокорисну економічну і безпекову співпрацю.

Тож, наразі, немає чіткого уявлення картини майбутнього двосторонніх відносин України і Польщі. Картини, яка не те, щоб захоплювала, але хоча б задовольняла обидві країни.

При максимальному спрощенні це могло б виглядати так: «сьогодні ми поступаємося їм в цьому, завтра вони ідуть нам на зустріч в тому, тут ми втрачаємо, але взамін там отримуємо».

І головною метою цієї транзакційної покрокової політики має бути те, що і Україна і Польща розвиваються співпрацюючи, без скандалів і емоційних звинувачень. Претензії озвучуються і розбираються, проблеми вирішуються через прийнятні компроміси ще до образ, блокад і демаршів, що ведуть у глухий кут, де чатує смертельна загроза російської агресії.

Що для цього потрібно? Потрібний постійний конструктивний діалог.

Обговорення має відбуватися на усіх відповідальних рівнях, і у відповідності до досягнутих домовленостей, мають запроваджуватися необхідні, часом дуже складні зміни в різних сферах. Проте на виході це дозволяє уникати болісних зіткнень у конкурентній економічній боротьбі та виступати зі спільною позицією у зовнішньополітичній та особливо воєнній і безпековій сферах, що лежить в інтересах обох держав.

Однак, поки це виглядає як ідеальна ситуація, до якої треба прагнути. На практиці все виглядає інакше, тобто гірше. Політичний розкол польського суспільства практично навпіл (що засвідчили жовтневі парламентські вибори) теж не додає позитиву для процесу покращення відносин із Україною.

Влада і опозиція та їх активні прибічники, прем'єр-міністр і президент (які тепер представляють протиборчі сторони), поринули у безкомпромісну внутрішню війну за контроль і вплив на громадські медіа, прокуратуру та суди під гаслами відновлення/захисту верховенства права.

Що відбувається у польській політиці?

Описуючи ситуацію в Польщі, провладні та німецькі медіа пишуть, що уряд Дональда Туска розпочав «прибирання після „Права і справедливості“, а ті, що підтримують ПіС – як, наприклад, оглядач тижневика 'Sieci' Янецький, що „Туск є троянським конем у Польщі і після місяця його правління Польща вже є хворим членом Євросоюзу“[1].

Лунають й заяви, що вперше після 1989 року з'явилися політичні в'язні.

Схоже що ця запекла поляризація сторін, енергія, яка витрачається на так звану „польсько-польську війну“, поки що переважує зусилля з врегулювання відносин з Україною та реагування на безпекову загрозу з боку Росії.

Як зазначає журналіст видання „Нова Польща“ Міхал Кацевич, „розповісти про те, що сьогодні відбувається в Польщі, – надзвичайно складне завдання“. Усі охочі можуть прочитати його публікацію українською мовою[2].

Польські суперечності через призму стосунків Україною

Але як відобразяться ці внутрішні польські протиріччя на стосунках з Україною?

Досить промовистою стали слова та реакція на допис у мережі Х президента РП Дуди після зустрічі в Давосі з президентом України Зеленським. Відсилаючись також до своєї попередньої зустрічі 15 січня з прем'єр-міністром Туском він наголосив: „я запевнив президента Зеленського, що наша політика щодо України буде стабільною і надалі залишатиметься політикою підтримки, що він може спокійно почати переговори з прем'єр-міністром Дональдом Туском всього за кілька днів у Києві. Я вірю, що це буде добра політика, яку ми зможемо проводити разом“.

Проте ці оптимістичні слова зустріли з певним скепсисом в обох протиборчих таборах, адже внутрішній конфлікт в Польщі після зустрічі Дуда-Туск ніде не подівся. Сторони навіть не зробили крок до їх розв'язання, що підтвердили слова прем'єра після завершення зустрічі: „Я сказав президенту, що ми будемо чітко та послідовно виконувати закон, конституцію та рішення суду. Тут немає місця для переговорів. У мене склалося враження, що ми дотримуємося своїх думок щодо верховенства права“

Зрозуміло, що такі розбіжності між першими особами польської держави не свідчать добре і для відносин з Україною.

Ще одразу після виборів до польського парламенту, зокрема під час дискусії в Українському кризовому медіацентрі „Парламентські вибори у Польщі: європейський вимір“[3], мені не раз доводилося застерігати від надмірної ейфорії та сподівання швидких якісних змін в україно-польських відносинах після формування нового уряду. Адже щоб не розчаровуватися, передусім не варто зачаровуватися та надто персоналізувати системні проблеми.

Польський характерний погляд

Ось і зараз привертає увагу стаття відомого польського публіциста, журналіста видання Onet Вітольда Юраша „Дональд Туск їде до Києва. Але досягти успіху буде дуже важко“[4].

Можна сперечатися щодо багатьох тверджень у цій публікації, але вона цікава передусім тим, що відображає досить поширені в Польщі погляди.

Зокрема, автор вважає, що візит Дональда Туска до України навряд чи принесе прорив у взаємних відносинах. На його думку, це буде радше можливість висловити загальну політичну підтримку Україні, ніж вирішити суперечки між Варшавою та Києвом.

Чому? Тому що, на думку Юраша, Польщу та Україну об'єднує насамперед ставлення до російської агресії, тоді як економічні інтереси різняться.

Крім того, на думку автора, Україна не готова йти на поступки Польщі нібито з тієї причини, що польська влада тривалий час „успішно переконувала Київ у тому, що Україна нічого не винна Польщі за надану допомогу“. І, як вважає автор, уряд Дональда Туска продовжує політичну лінію уряду „Права і справедливості“, зокрема в питанні сільськогосподарської продукції, імпорт якої викликає глибокі збурення на польському ринку через загрози дискримінації польських перевізників, які банкрутують через те що українські перевізники не пов'язані правилами ЄС, які застосовуються до поляків, що суттєво збільшує їхні витрати.

Попри те, що новий міністр сільського господарства Чеслав Сєкєрський висловив однозначну незгоду з продовженням угоди про безмитну торгівлю з Україною що стосується багатьох категорій сільськогосподарської продукції і означає ризик банкрутства для польських фермерів, автор вважає що Єврокомісія ігнорує цю можливість і очікує, що Польща сама домовиться із Україною. Але проблема в тому, що Київ не готовий до реального діалогу з Польщею.

Більш того, публіцист нарікає на „антипольський поворот в українських ЗМІ, які дедалі більше наповнюються антипольськими текстами“. „Там немає жодного слова про дискримінацію польських перевізників, а те, чи збанкрутують польські фермери, для них не має жодного значення. В українських ЗМІ німці, які на початку війни лише чекали, коли росіяни захоплять Київ, тепер представлені як кращі друзі України, ніж Польща“, – пише Юраш.

Дуже примітною є наступна теза: „польські очікування, з іншого боку, відкидаються твердженнями про те, що Україна воює також і за Польщу. Останнє просто не відповідає дійсності. Варто лише усвідомити, що Польща – на відміну від України – є членом НАТО, і уявити, що б сталося відповідно з Польщею та Україною, якщо остання перестала б захищатися“. Ця озвучена Юрашем думка є доволі поширеною у Польщі, в тому числі й серед експертів.

Як наголошує Марек Будзіш із аналітичного центру Strategy and Future, поляки розходяться в питаннях діагнозу ситуації – навіть у такому принципово важливому, як – чи загрожує їм якась агресія з боку Росії[5]. Адже лунають й думки, що РФ настільки зав'язла та послабилася в результаті війни з Україною, що протягом довгих років чи навіть десятиліть не зможе відбудувати свій потенціал.

 „Фундаментальні помилки Варшави“

Називаючи позицію України, суть якої полягає в ігноруванні польських інтересів, логічною, публіцист звинувачує передусім польську політичну еліту.

До фундаментальних помилок партії „Право і справедливість“ він відносить дії її політиків, які „привчили українську владу до того, що вона отримують від Польщі все задарма, і що вони нічого не винні Польщі за допомогу, яку вона їм надала“.

До такої демонстративної відсутності жестів автор статті відносить „волинське питання“, у якому „на 80-ті роковини початку Волинської різанини (у польській історіографії, в українській – Волинської трагедії) замість серйозного жесту Польща дочекалася від Володимира Зеленського єдине що спільної участі у месі з президентом Дудою... А ще дочекалися ще й посту в Твіттері, в якому український президент навіть не згадав, хто кого почав вбивати 80 років тому“.

„Ті, хто диригував польською зовнішньою політикою при партії «Право і справедливість», не розуміли, що гра в пам'ять про Волинь полягала не лише в тому, як вшановувати жертв геноциду, а передусім у тому, чи буде Україна сприймати Польщу як партнера, з яким треба рахуватися, чи як такого, яким можна легковажити. Позиція творців польської східної політики недвозначно вказувала українській владі на останній варіант“, – переконаний Вітольд Юраш.

Помилкою „Громадянської платформи“ він вважає ще більше зміцнення переконання київської влади в тому, що Польщі ніколи не потрібно ні за що дякувати або йти на поступки: „коли між Польщею та Україною виникли тертя, замість того, щоб стати на бік уряду, вони висловлювалися так, що це наводило на думку, що якби при владі була «Громадянська платформа», то Варшава була б ще більш проукраїнською“. А „заяви президента Зеленського про те, що Польща блокує транзит зерна під час виборчої кампанії повторювали навіть деякі депутати від «ГП», пише Юраш.

Що відноситься до помилок Києва?

Посилаючись на інтерв'ю Onet анонімного українського аналітика, польський журналіст висловлює версію, що українська влада свого часу навіть повірила в те, що якби на момент початку війни Польщею керувала не «ПіС», а «ГП», це було б вигідніше з точки зору України.

«Як відомо, Польща уряду „ПіС“ передала Україні майже 400 танків і понад 200 гаубиць і гармат, тобто приблизно половину свого бронетанкового потенціалу. Це сталося з першого дня війни, коли німці були готові подарувати Україні шоломи, а більшість інших європейських країн – максимум легку зброю. Припущення про те, що інший варшавський уряд зробив для України більше, свідчить про відрив українських політиків від реальності», – вважає польський публіцист.

Насамкінець автор подає прогноз за інформацією від Onet, що Київ не тільки не має наміру поступатися Варшаві, а й, більш того, планує посилити тиск на Польщу. Цей тиск, за його словами, має чинити з одного боку Брюссель, а з іншого – ініціювання проукраїнських публікацій у польських ЗМІ та організація проукраїнських демонстрацій.

Чого очікувати?

Тож над урядом Туска тяжітиме та ж сама проблема, як і над попереднім урядом – звинувачення у недостатній увазі до проблем польських підприємців. Таку риторику в Польщі активно використовує євроскептична партія «Конфедерація», яка в економіці сповідує ідею національного егоїзму, а також охоче підхоплює і російська пропаганда.

Тому, заявляючи про безумовну безальтернативність підтримки України з боку ЄС та збільшення витрат на протистояння російській агресії, прем'єр Польщі інтерв'ю телеканалу TVN24 також запевнив, що точно буде «більш наполегливим і говорити про це в Києві – щоб з українського боку допомогти нам вилікувати всі ці патологічні ситуації на кордоні». «Щоб нашим людям не доводилося блокувати, щоб нашим людям не доводилося страйкувати. Поляки просто хочуть допомогти Україні, але українці не можуть завдати їм шкоди», – сказав Туск[6].

Примітно, що це інтерв'ю відбулося в день візиту в Україну прем'єр-міністра Великої Британії Ріші Сунака[7], проте польський прем'єр жодним словом (як власне і британський) не згадав про започаткований 17 лютого 2022 року Альянс України, Великої Британії та Польщі[8]. То що, цей формат так і не запрацює?

Маркером також може стати ставлення нового уряду Польщі до приєднання до спільної декларації G7 про безпекову підтримку України. Поки що Польща є однією з семи країн ЄС, які цього не зробили. Цікавою буде й реакція польської сторони на слова міністра закордонних справ України Д.Кулеби про ідею українсько-польського альянсу в межах Європейського Союзу[9].

Завершуючи ще раз повторюся, що подібні оцінки, як у статті Вітольда Юраша доводиться чути вже далеко не вперше. Отже, їх також потрібно брати до уваги в Україні для вірної оцінки ситуації та вибудовування відносин з Польщею.