Найгостріша фаза російсько-української війни триває вже понад рік. Україна несе непоправні втрати в лавах своїх оборонців, серед цивільного населення, колосальні економічні збитки і демографічні зсуви внаслідок виїзду мільйонів людей, переважно жінок і дітей, за кордон...

І при цьому, як показало опитування соціологічної служби Центру Разумкова, 93% українців твердо вірять у перемогу України. Ще половина з них вважає, що це станеться до кінця цього року, 26% – що Україна переможе агресора за 1-2 роки. Найчастіше українці під перемогою розуміють вигнання російських військ з усієї території України та відновлення кордонів станом на січень 2014 року (47% серед тих, хто вірить у перемогу України) або знищення російської армії та сприяння повстанню/розпаду всередині Росії (31%).

Більш того, з 8% до 4% зменшилася кількість тих, хто задовольнявся б вигнанням російських військ з усієї території України, окрім окупованого Криму.

 В очікуванні українського контрнаступу

Великі надії покладаються на майбутні успіхи ЗСУ у звільненні захоплених росіянами територій, хоча міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба нещодавно в інтерв'ю виданню Financial Times застеріг від завищених очікувань щодо швидкої перемоги.

За словами головного українського дипломата, якщо контрнаступ вважатимуть вирішальним, але він не призведе до повного звільнення територій, це посилить тих людей на Заході, які хочуть підштовхнути Київ до компромісу з росіянами. «Деякі люди можуть сказати, що це була остання вирішальна битва, і тепер нам треба придумати альтернативний сценарій. Для Києва немає альтернативи повному відновленню територіальної цілісності... Ми повинні всіма засобами протистояти сприйняттю контрнаступу як вирішальної битви війни».

У свою чергу, міністр оборони Олексій Резніков під час зустрічі з делегацією Комітету Євросоюзу з питань політики та безпеки заявив, що Україні для контрнаступу проти російських загарбників необхідні важка техніка та підготовлені резерви.

Експертна дискусія в США та Польщі: про що?

Дискусія про те, як саме, коли саме і чим саме повинна/може закінчитися війна, останнім часом набирає нових обертів і у експертному середовищі наших найближчих союзників, зокрема Польщі та США.

Звісно, усі союзники, і ці країни також, виходять передусім зі стратегічних інтересів своїх держав на основі бачення актуального розкладу сил і, головне, обрисів нової системи безпеки, яка має постати та забезпечити максимально тривалий, наскільки це взагалі можливо, мир.

У цьому контексті варто звернути увагу на заочну полеміку двох відомих експертів – американського політолога, декана Європейського центру досліджень проблем безпеки ім. Джорджа Маршалла Ендрю Міхти та польського аналітика Strategy & Future, фахівця у справах Росії Марека Будзіша.

Системно трансформаційна війна

Фактично обидва аналітики єдині в оцінках, що ця війна є системно трансформаційною, тобто формує новий порядок і буде вирішувати співвідношення сил у Європі та світі протягом довгого часу.

Обидва вважають, що повільність Заходу в постачанні зброї Україні є дуже небезпечною, і потрібно вже зараз повною мірою використати вікно можливостей для перемоги України, яке в майбутньому може не повторитися.

Якщо б Росія перемогла, країни східного флангу НАТО, включно з Польщею, постали перед прямою загрозою російської агресії, і Москва змогла б розпочати ще одну велику війну протягом кількох років.

 «Захід млявий, ніби розраховує на те, що Росія занепаде духом. На жаль, цього не станеться. Апетити Росії зростають, вона шукає нові об'єкти агресії. Тому, чим швидше українці отримають потрібну зброю, тим менше постраждає країна, тим менше коштуватиме відбудова України. І Європа швидше зможе розраховувати на фінальну фазу цього конфлікту. Чим довше ми будемо зволікати, тим більшою буде ціна цієї війни», – наголошує Міхта.

Водночас якщо Україна переможе і швидко відбудує свою економіку, це призведе до скорого колапсу диктатури Лукашенка в Білорусі.

Які проблеми має вирішити Захід?

Міхта переконаний, що наступні півроку будуть вирішальними для долі війни і за цей час Європі необхідно максимально використати підтримку США, адже Сполучені Штати будуть щоразу сильніше концентрувати свої зусилля на Індо-Тихоокеанському регіоні, все більше віддаючи питання європейської безпеки у руки самих європейців.

Тому Європі потрібно озброїтися, їй потрібно відновлювати військові сили і виробляти боєприпаси, бо на карту поставлено майбутнє континенту. Адже протягом останніх 30 років європейські держави ігнорували це питання та роззброювалися. Як приклад, американський фахівець наводить німецький Бундесвер, називаючи його «тінню того, що було під час Холодної війни», згадує також і британців, армія яких потребує збільшення і модернізації.

Європа не має на своїх складах достатньої кількості техніки і, перш за все, боєприпасів, щоб задовольнити потреби жорстокої битви, яка зараз точиться. За його словами, українці можуть використати третину місячного виробництва боєприпасів у США за 24 години, тому США вже збільшили виробництво 155-мм боєприпасів на 500%.

Основну роль і навантаження повинна нести Європа?

Оцінюючи роль допомоги різних держав у стримуванні російської агресії, американський політолог впевнений, що фундаментальним для перебігу війни в Україні стало те, наскільки швидко Сполучені Штати відреагували на вторгнення, оскільки без них жодна з європейських країн не змогла б здійснити логістичну операцію з підтримки України в такому масштабі.

Це також зміцнило роль Польщі, адже вона є ключовою передовою країною трансатлантичного альянсу, без якої допомога Україні була б неможливою. Повністю задіяні також флангові країни Балтії та Фінляндія. Проте чим далі на захід, тим більше зменшується прихильність до України.

З ним погоджується Будзіш, який зазначає, що від початку вторгнення Вашингтон посилає Європі головний меседж, що це власне Європа сама переважно має нести витрати на оборону, відбудову та зміцнення державності України.

Однак, на думку польського аналітика, американці також залучаються помірковано, тобто у меншій мірі, між могли би. Якби принцип 10% танків застосовували до США, то вони могли б вислати 600 танків і питання було б вирішене.

Потрібно більше реалізму та ініціативи

У зв'язку з цим Будзіш переконаний, що польському керівництву потрібно бути твердими реалістами та більш активними, адже з країн ЄС і НАТО саме Польща повинна бути головним чинником побудови системи безпеки в безпосередньо загроженій від дій Росії частині Європи.

«Не США визначать напрям, в якому ми будем рухатися, а найбільш зацікавлені держави, а це значить що ці держави, і передусім Польща, повинні бути в стані, реалізуючи ці візію та укладаючи військовий союз з Україною, діяти на користь зміщення центру тяжіння цілого НАТО»

Слід додати, що такої ж думки професор Варшавського університету Томас Гроссе, який робить стратегічний висновок – «якщо ми самі не подбаємо про наше майбутнє, майбутнє Центрально-Східної Європи і України, розраховуючи тільки за Західну Європу чи американців, ми можемо прорахуватися».

Як закінчити війну та відбудувати Україну?

Американський та польський експерти пропонують серйозно замислитися на способами закінчення війни та майбутньої відбудови України. Щоправда, в цьому їхні бачення помітно розходиться.

«Україна ніколи не відбудується, поки не буде гарантована її безпека. Жоден приватний бізнес не буде вкладати гроші в державу, якій постійно загрожує знищення та чергова війна. Тому я виступаю за те, що Україна має вступити до Північноатлантичного альянсу.

І пам'ятайте, що наразі Україна має найсильнішу армію в Європі не лише за чисельністю та оснащенням, а й за практикою. Це армія, яка дуже добре зарекомендувала себе в боях. Крім того, вартість відновлення України має також включати витрати на утримання армії, здатної стримувати майбутні спроби Росії проти України. Тому я думаю, що західні лідери повинні почати розмову про те, як заякорити Україну в альянсі»

Міхта додає, що наразі є різні пропозиції, але він вважає, що гарантію безпеки Україні дасть тільки членство, а не якась форма партнерства.

«Я за повноправне членство України в альянсі. Коли ми дивимося на Фінляндію та Швецію, ці країни чітко розуміли, що тільки гарантія статті 5 Вашингтонського договору дає їм гарантії безпеки, а бути партнером альянсу нічого не гарантує, тому що Україна все-таки зазнала нападу»

Однак американський аналітик визнає, що на Заході не зовсім розуміють, як саме це може бути реалізовано: «Україна хоче повернути собі всі території, але я не впевнений, чи всі союзники сприймають це так».

Будучи не таким оптимістичним у питанні скорого вступу України до Північноатлантичного альянсу, Будзіж, тим не менше, має власне бачення фактичної «натовізації» України навіть без швидкого формального членства.

На його думку, це можуть забезпечити надання Україні достатнього сучасного озброєння, а також прямі і симетричні військові угоди із низкою сусідніх та інших зацікавлених країн НАТО із розташуванням на території України їх військових контингентів.

«Це, звісно не мусить означати безпосередньої участі у боях. Бо, наприклад, Україна утримує зараз дві бригади, щоб стримувати російські сили, які знаходяться у Придністров'ї. Тому можна уявити собі ситуацію, коли НАТО присилає свої підрозділи, котрі замінюють українців, які могли б йти воювати, але того роду дискусія взагалі не ведеться». «Сьогодні атлантична спільнота не має ідеї, що зробити. Немає сформульованих гарантій безпеки для України, ані договірних, ані тим більше фактичних. Бо можна не підписувати міжнародних угод, але настільки зміцнити Україну, щоб вона була в стані оборонитися. Наприклад, у Південній Кореї американці утримують з 50-х років 30 тисяч військових».

Більше того, на думку Будзіша, це може стати додатковою мотивацією для України щодо майбутніх мирних переговорів з Росією, навіть якщо процес повернення усіх окупованих території не буде одномоментним і розтягнеться на декілька стадій.

Це дозволить уникнути сценарію затяжної кровопролитної війни внаслідок якої України вийшла би зруйнованою, з великими людськими і економічними втратами, не здатною до самостійного функціонування та утримання сильної інтегрованої з НАТО армії, а це не лежить в стратегічному інтересі Польщі. Адже, «затяжна війна також означає, що якщо ми хочемо її виграти, Заходу в майбутньому доведеться нести більший, а не менший тягар».

«Чекати на рішення американців означає по суті те, що не буде жодної системи безпеки для України і тому війна буде продовжуватися, бо українці не матимуть іншого вибору як її продовжувати, оскільки зараз вони користуються підтримкою Заходу, а як наступить стратегічна пауза, після якої росіяни повернуться в гру, тієї підтримки можуть вже не мати», – наполягає польський експерт. «Нашою стратегією має бути будування такої системи безпеки, що охоплює Україну, бо це є гарантією закінчення війни».

Наполягаючи на необхідності такої ініціативи, експерт однак визнає, що самостійно Польща не здатна побудувати таку систему і потребує широкого залучення інших союзників.

За висновком аналітика, Польща повинна бути в стані концепційно запропонувати план, що виходить за перспективу капітуляції Росії та повалення режим Путіна, і, найголовніше, запропонувати певні дії, докласти зусилля та прийняти ризики таких дій, бо саме так діє союзницька система.

«Це значить не оглядатися, наприклад, на американців щоб вони вислали контингент в Україну... Почекаємо півроку, почекаємо на результати наступу України, в якій кондиції будуть росіяни, бо може вони сядуть до столу переговорів, або, як ми б бажали, їхня армія розсиплеться. Але маємо мати план Б, бо довга війна ослаблює позицію Центральної Європи, Польщі і України»

Польща і Україна як геостратегічна цілісність

Водночас Буджіш заперечує позицію, що Польщі не варто проявляти першочергову ініціативу та чекати на консолідоване рішення Заходу, щоб не наражатися на загрозу з боку Росії.

«У стратегічному сенсі Польща і Україна в російському сприйнятті вже і так становлять єдність, тому що Україна не була б стані так довго захищатися, якби не дії Польщі. Для російського мислення це значить, що якщо хочете опанувати Україну, то потрібно нейтралізувати Польщу. Тобто стратегія сидіти тихо не буде успішною, бо ми і так будемо втягнуті у війну»

За оцінками експерта, з військової точки зору ситуація непроста, оскільки наявні ресурси вичерпуються, арсенали порожніють, а політично важкі рішення щодо адаптації військової промисловості до потреб тривалого конфлікту не ухвалені.

«Тобто проблема України сама не розв'яжеться, а бажаючих не видно. Ми відтягуємо серйозний підхід до проблеми, вважаючи що вони самі вирішаться, але вони, на жаль, акумулюються», – стверджує Будзіш.

Аналітик переконаний, що з геостратегічної точки зору сьогодні у Східній Європі ситуація характеризується початком становлення нового військово-політичного порядку, побудованого навколо тандему Польща та Україна, вісі Київ-Варшава.

Це співробітництво має бути закріплене угодами з іншими країнами, включно зі Сполученими Штатами, зрештою, з усім НАТО (вступ України) дає шанс стабілізувати ситуацію та створити стійку систему регіональної безпеки.

Як бачимо, складна дискусія із зазначених питань, принаймні на експертному рівні вже ведеться та поступово набирає обертів.

Україні треба розробляти власне стратегічне бачення на основі національного інтересу та з врахуванням наявних реалій і прогнозованого розвитку усіх внутрішніх і зовнішніх військових, політичних, економічних і соціальних факторів.

Питання надзвичайно складні та контраверсійні, проте дуже схоже, що відповідні державні органи зацікавлених країн також включені, або поступово включаються в подібний процес, відпрацьовуючи варіанти та пропозиції.

Візит президента України Володимира Зеленського до Польщі може бути цьому підтвердженням.

І поки ЗСУ досконало роблять свою справу, Україні вкрай важливо знайти стратегічну формулу заохочення європейських союзників до створення нової системи безпеки, у якій буде реалізований і український національний інтерес.