Ще рік тому важко було уявити участь проросійської, антиамериканської та євроскептичної партії у правлячій більшості Польщі. Сьогодні ж польські експерти та політики сперечаються, з ким із лідерів парламентських перегонів може увійти в коаліцію «Конфедерація», яка за опитуваннями впевнено набирає 9-10% та здатна отримати «золоту акцію» при формуванні нового уряду.

Наприкінці вересня минулого року у Варшаві відбулася організована «Конфедерацією» акція «Стоп українізації Польщі» на чолі з депутатом Сейму Ґжеґожем Брауном. Зараз депутат від цієї партії Януш Корвін-Мікке поширює відео під заголовком «Щиро про Україну», в якому звинувачує правлячу партію «Право і справедливість» у тому, що вона «йде на поводку в США» та залякує співвітчизників «природнім союзом Німеччини та України, обидві з яких мають територіальні претензії до Польщі».

Торік на порядок денний президентами Польщі та України виносилося підписання нового договору про співпрацю і добросусідство до січня 2023 року, коли відзначалася 160-та річниця початку Січневого повстання, під час якого поляки та українці боролися проти панування російської імперії. Нині ж відносини між Україною та РП переживають помітне охолодження, на поверхні якого лежить суперечка щодо експорту до Польщі українського збіжжя.  

Проте серед прибічників теперішньої польської влади є поширеною версія щодо цілеспрямованої ставки керівництва України на зміну уряду РП на створений на основі партії «Громадянська платформа», в якої немає суперечностей з Німеччиною. Саме цим, окрім інтересів потужних агрохолдингів з немалою часткою іноземного капіталу, вони пояснюють дії України у «зерновому» конфлікті. За оцінками, це може сприяти втраті 1-2% відсотків виборців на користь «Конфедерації» та зумовити нездатність ПіС сформувати новий уряд.

У кожному разі, нинішній підхід сторін до вирішення цієї суперечки мало схожий на двосторонні відносини стратегічного партнерства і солідарності між Україною та Польщею, а дедалі більше починає бути подібним до пропонованої тією ж «Конфедерацією» транзакційної моделі у стосунках, заснованої на принципі національного егоїзму.

Малопомітним з України, проте актуальним тлом цих подій є розроблені в Європарламенті пропозиції щодо політичної реформи, які передбачають дуже важливі зміни в системі Європейського Союзу. Польські консерватори застерігають, що в такий спосіб ЄС перетвориться на де-факто на централізовану відповідно до німецької концепції європейську супердержаву за рахунок втрати суверенітету менших держав-учасниць.

Відповідний звіт, який серед іншого пропонує поправки до договорів про ЄС та про функціонування Євросоюзу і передбачає масову передачу повноважень з рівня держав-членів до рівня Союзу, скасування принципу одностайності в ухваленні рішень у спільній зовнішній та безпековій політиці ЄС та ширше використання голосування кваліфікованою більшістю, планується проголосувати за три дні до виборів у Польщі — 12 жовтня. Після цього Рада Європейського Союзу має запустити процедуру внесення змін до договорів – можливо, шляхом скликання конвенції з подальшою ратифікацією державами-членами.

За оцінками польського політолога, професора Пшемислава Журавського вель Граєвського, така система, за якою вага голосу держави залежить від кількості її населення, призведе до того, що 84 млн німців та 67 млн французів фактично вирішуватимуть долю кожного голосування в Євросоюзі. На додачу з Італією (60 млн) та Іспанією (47 млн) це маргіналізувало б голоси країн східного флангу ЄС, тобто усього блоку від Фінляндії по Румунію, який найбільше відчуває та протистоїть російській загрозі. А в перспективі — й голосу України.

Тому, на відміну від попередніх сподівань, що синергія зусиль України та РП в майбутньому могла б стати вагомим чинником впливу в ЄС, тепер у Польщі побоюються, що перспектива розширення Євросоюзу на Україну може стати приводом для спроби використання ситуації для вирішення політичних суперечок щодо централізації ЄС. Зі звинуваченнями в бік Варшави щодо порушення солідарності і пріоритету європейського права, що подаватиметься як польський спротив європейській інтеграції України і ще більше поглиблюватиме конфлікт.

Так чи інакше, окрім російської агресії, Україна перебуває ще й всередині великої гри інтересів держав Євросоюзу. Ці нюанси також потрібно усвідомлювати і враховувати при вибудовуванні нашого зовнішньополітичного курсу. Розуміючи майбутню роль і місце, до яких ми прагнемо в складному європейському пазлі, частини якого перебувають в постійному русі, досі не мають чітких форм і кількість яких нам остаточно невідома.