Санкцій ЄС на російську агропродукцію не буде?

Очікується, що наступного тижня Європейська комісія представить пропозицію щодо обмежень на кількість імпорту зерна з Росії та Білорусі. 

Водночас, як повідомляє RMF FM, ЄС хоче уникнути повного ембарго на російську та білоруську агропродукцію. З посиланням на неназваного європейського дипломата видання повідомляє, що пропозиція Єврокомісії передбачатиме лише квоти на продовольчі товари з РФ і Білорусі. Водночас, ЄС хоче уникнути повного ембарго, пояснюючи це побоюваннями глобального коливання цін, а також того, що це негативно вплине на бідні країни.

Проте, як зазначає пов'язаний з Warsaw Institute польський економічний аналітик доктор Маріуш Патей, ціни на сировину формуються на світових зернових біржах, які раніше почали падати через 46 мільйонів тонн російського зерна, вкинутих на ці біржі.

«Просто ЄС просто різноманітний і всі жорстко грають за власні державні інтереси», -  так експерт центру Strategy & Future Марек Будзіш пояснює складність інтересів, взаємозв'язків та конкуренції на європейському ринку продовольства. І підтверджує, що найбільшу роль тут досі відіграє саме російське, а не українське збіжжя.

Нижче наведу лише уривок щодо економічного аспекту ситуації. Про політичний та інші можна ознайомитися у повному тексті його статті «Чому французькі фермери можуть виграти на протестах, а польські вже ні…»[1].

Питання більше пов'язане з тактикою публічних дій та вмінням використовувати правильні інструменти для досягнення бажаної мети, ніж з рішучістю та масштабністю протесту.

У Євросоюзі постійно триває процес конкуренції, який, хоча й прихований риторикою єдності, особливо сильний у кризових ситуаціях, і саме з цим ми маємо справу. Кризи, особливо якщо ми маємо справу, як зараз, із явищами такого типу, що перетинаються у двох сферах – політичній (майбутні вибори у Європарламент і боротьба ка крісло президента Європейської комісії) та економічній – є зручною можливістю спробувати переглянути існуючі рішення на користь національних інтересів.

Офіційні дані Єврокомісії свідчать, що Україна є третім постачальником продуктів харчування на ринок Співтовариства. Значний стрибок поставок відбувся у 2023 році порівняно з довоєнним періодом, тобто 2021 роком, у випадку трьох груп – зернових (+1,2 млрд євро, зростання на 39%), цукру (+254 млн євро, 652% ) і м'ясо птиці (+148 млн євро, 50%). Для Польщі важливі всі три групи товарів, в інших сферах ситуація нормалізувалася після розблокування чорноморської торгівлі. Однак варто звернути увагу на ситуацію на європейському ринку імпортного зерна в цілому. Як заявив українським ЗМІ колишній заступник державного секретаря Міністерства економіки Польщі, а нині відповідальний за європейську програму підтримки уряду та адміністрації України Пьотр Кульпа, найбільшу роль на європейському ринку відіграє не українське, а російське зерно.

Воно охоплює 14,4% всього імпорту, тоді як у випадку українського імпорту ми маємо справу з 9%, друге місце з 12% посідає американське зерно. Тому, якщо погодитися з тезою аграріїв-мітингувальників про те, що падіння цін на зерно на європейському ринку є наслідком імпорту, то в першу чергу це стосується імпорту зерна з Росії та значно меншою мірою з України.

Чому це важливо? У цьому контексті постає питання, чому не було запроваджено європейське ембарго на імпорт з Росії, що є ще більш виправданим, якщо врахувати те, що Москва використовує свій агроекспорт як зброю та намагається витіснити українську конкуренцію з ринків африканських країн. Підказкою щодо того, чому ембарго ЄС на російське зерно неможливо, буде інформація про те, хто його імпортує. Це Італія (21%), Іспанія (12%), Німеччина (10%) і Бельгія (10%).

Кульпа також каже, що російський імпорт підтримують відомі трейдери та комбікормові компанії, світові гіганти, такі як Cargill, Bunge, OMD тощо. На його думку, ці компанії присутні як на російському, так і на українському ринку, імпортують з обох сторін і, по суті, виграють, збільшуючи маржу на російсько-українській конкуренції та ціновому арбітражі. Але це не єдине пояснення, адже слід зазначити, що Італія та Іспанія, яка входить до трійки лідерів з виробництва птиці в Європі, використовують імпортне зерно переважно на корм тваринам. Обидві країни вже кілька років борються з посухою, що призводить до зниження конкурентоспроможності тваринницького сектора. Німеччина та Бельгія є нетто-імпортерами продовольства, особливо зернових, тому в їхньому випадку не має значення, з якого напрямку вони купують, якщо це дешево. Але для двох країн, які досі були самодостатніми щодо забезпечення зерном – Польщі та Франції, принципове значення має імпорт із Росії та України. Так само і з імпортом м'яса птиці, адже Польща є лідером у цьому секторі на європейському ринку, а Франція займає друге місце.

Тому, якщо внаслідок надходження курячого м'яса з України деяка частина попиту на європейському ринку, особливо на т.зв. делікатесну продукцію (грудку) буде покрита, польські та французькі виробники втратять, їм також буде потрібно менше кормів, а це означає зниження попиту на зерно та падіння цін на місцевих ринках. Саме тому президент Е.Макрон після саміту ЄС у жорстких словах заявив, що „не дозволить“ українському гіганту, який виробляє та експортує м'ясо птиці (МХП) до Європи, заробляти на європейському ринку. Але в цьому знову зацікавлені Німеччина та інші країни-імпортери продовольства. У свою чергу італійці та іспанці змушені закуповувати фуражне зерно (посуха), а значить, не хочуть ні обмежувати експорт з України, ні вводити ембарго на зерно з Росії».

Отже, не варто уявляти собі ЄС як єдине ціле, зі спільними інтересами, представленими в одному центрі у Брюсселі. І необхідність розуміти подібні складні процеси для подальшого просування шляхом євроінтеграції, проведення переговорів з різним сторонами та відстоювання своїх інтересів нам ще не раз знадобиться.